— Так, мій володарю.
— Тоді рушай…
У кривавому мороці позад нього майже миттєво утворився просвіт, відкрилася вимощена бруківкою дорога, що вела до неживої чорної річки.
Праматір Блудниць, що брела до нього, він упізнав одразу, хоча вона й накинула на своє нахилене до землі обличчя відлогу свого заторкнутого тліном плаща.
— Благослови його, — наказав Той, Що Сидів На Троні.
Вона випростала вказівний палець і потяглася до Диявола, який став довгочубим чоловіком. Він теж випростав указівний палець і подався їй назустріч.
— Господи, хай не злякає мене зло…
Праматір Блудниць почула цей дивний голосок і завмерла, так і тримаючи покритою гнійним струпом рукою свого костура.
По дорозі, що підступала до кола з протилежного боку, простував маленький янгол. Його білі крила здригалися. Але позаду було світло, а в руці тремтіла відблисками в сльозах запалена свічка.
Той, Що Сидів На Троні, хльоснув хвостом по землі — й вона розкололася аж до вогняного підґрунтя.
— Рушай…
Диявол з довгим волоссям ступив крок, і дитя заплакало:
— Стривай!!!
Але Диявол уже зробив крок, а Праматір Блудниць застромила в землю посох і доторкнулася до нього. І жили його налилися отрутою, а мозок затопила відроджена ненависть.
— Спаси нас, — благав маленький янгол.
— Амінь, — з усмішкою докінчив за нього Диявол.
Але Той, Що Сидів На Троні, похитав головою.
— Її виплекало Зло. І саме Зло хоче зробити її своєю. Але вона знищить його, і тоді настане твоя черга. А поки що…
— Рушай…
— Я посланець, — сказав до Вітчима посланий у його світ Диявол, але при цьому не зізнався: — Я знаю пророцтво: ти будеш певен, що впораєшся з нею, а вона знищить тебе.
Розділ 6
Цей світ був йому чужий.
Він не знав про нього анічогісінько. Він бачив лише кілька безлюдних доріг, що розходилися врізнобіч поміж неоковирних помешкань.
І він рушив уперед, повз метал і каміння, асфальтованими колами.
Метал був повсюдно. Навіть у повітрі висів, наче захищав тих, котрі прийшли сюди з неба.
Житель цього світу ступав по дорозі. Йому було кепсько. Чогось бракувало йому, а він будь-що хотів його мати.
Диявол підійшов до нього, і чоловік упізнав його:
— Диявол.
Чоловікова душа була проклята, тож Диявол міг робити з ним, що хотів. І він убив його. А впіймавши губами з повітря краплинку його крові, довідався про все, що знав чоловік.
Пізнати цей світ…
Це було нескладно.
По тому, як Диявол убив ще п’ятьох його мешканців: чоловіків та жінок, він спізнав місто.
Тепер йому було відоме життя городян за останні сорок сім років. Їхні паперові гроші, мов дощ, падали з його кишень.
Він зупинив таксі. Водій був вайлуватий. А коли Диявол сказав:
— До готелю, — таксист запропонував кілька на вибір.
І той вибрав шестиповерхівку.
Місто, здавалося, не мало кінця-краю. Воно складалося з безлічі найрізноманітніших будинків.
Але це було найкраще павутиння. Найліпша яма. Найпривабливіша місцина з усіх, де він міг би розважатися. Адже незабаром йому доведеться керувати ним упродовж цілої тисячі років.
Він винайняв кімнату, але йому так кортіло якомога швидше роздивитися все, що коли коридорний спробував розповісти йому про чудову ванну та спальню, той нетерпляче урвав:
— Ось тобі гроші, й ніколи більше не приходь до мене.
— Ніч гулятимете в місті? — спитав його портьє.
— Звісно, — кивнув Диявол.
— Викликати Вам таксі?
Диявол глянув на нього і посміхнувся:
— Ні, я вирішив прогулятися.
— Я накажу покоївці поприбирати у Вас.
— Накажи.
Він міг просто зачекати, доки збудеться пророцтво, але він не міг чекати. Тридцять дві тисячі років — надто тривалий термін для збереження такої чесноти, як терпіння.
І він попростував вулицею.
Аж тут йому перетнули шлях дві чорні тварюки.
— Отак?
Дві безликі Вітчимові почвари.
Розділ 7
Дві почвари зникли в стіні якогось будинку.
Два ряди щільних споруд бралися вгору витким положистим пагорбом. Безліч невеличких — на сім-десять квартир — під’їздів, від одинадцятого до двадцять першого будинку.
Диявол перейшов на протилежний бік і зажмурив очі, щоб не зважати на освітлені вікна, а побачити одразу весь дім. Такий, який він там, усередині, за стіною: той випростав ноги перед телевізором, та смажить зліплений грудочкою фарш, а ще одна додає холодної води до надто гарячої ванни; ще один стоїть біля вікна й на якусь мить зиркне на Диявола побіжним поглядом, — він бачив їх усіх, мешканців шести будинків. А ще бачив усіляку погань, що жила поряд із ними та в них.