Великий Жебрак. Це він заклав перший камінь у підмурівок цього…
Я простувала на світло багать.
— Здорова будь, сестро.
Тепер тут палали сотні вогнищ. Біля кожної оселі, облаштованої в стіні каналізації.
Великий Жебрак.
Він вийшов до мене.
Я віддала йому гілку, що підібрала по дорозі до нього.
— Дякую, — сказав він і кинув її у вогонь.
— Влаштуємо свято?
— Як повертатимуся, — мовила я. — Коли я знищу їх.
— Людино-пацюків? — поспитав він. — Я про них нічого не чув.
— Вони ховають хвости під довгими плащами, — пояснила я. — В них отруйна слина, а зуби…
— Ні, — сказав він. — Я не хотів би впізнати їх при зустрічі.
Країна злидарів, вона народилася з того, що відкинуло місто. Вона розпросторювалася людними коридорами з палаючим багаттям від зали, у якій мешкав він.
— Людино-пацюки? Хіба це не така сама казка, як місто нагорі?
Житло Великого Жебрака: окреслений крейдою квадрат на підлозі підземної зали. Квадрат вітальні, прямокутничок спальні, манюсінька кухня.
— Що ще треба людині для щастя?
Намальоване крейдою ліжко. Біля нього — намальована лампа. Полиця з книжками. Хочеш узяти котрусь? Намалюй її на підлозі, розгорни та й пиши все, що маєш намір прочитати.
— Людино-пацюки? У моїх книжках про них нічого не сказано.
— Прощавай.
— Тобі покажуть дорогу.
Двоє жебраків рушили зі мною. Ми пройшли безліч коридорів, доки дісталися до одного зі знайдених ними люків.
— Якщо повернешся, розповіси, що там під землею?
Розділ 5
Спускаюся незліченними скобами в стіні.
Непомітна для мисливців за тварюками.
Три почвари підповзли до каналізаційного риштака і всмоктували дихання людей, що проходили над ними. Вони скидалися на хробаків. Три величезні тварюки, — вони звивалися під стічним риштаком.
Нечисті. Яких лишень він набачився: і шестилапих або геть безформних, і таких, які обернулися на летючих демонів. А до чого ж важко було описати їх, коли вони гуртом складали звіт:
— Боже, як же його ліпше…
— Темно-сірий, — казала красуня Інга.
— Породжений прокляттям, — додавав чорний відьмак Алекс.
— Чотири пальці, — уточнював майор Конт. — Праве око заплющене. Здатність до регенерації.
— Хлопчик? Дівчинка? — допитувалась Інга.
— Пиши «він», — казав Алекс.
Вона усміхнулась і поставила крапку:
— Таке моє життя?
Вони скидалися на хробаків. Довгі, тлусті, виткі, без очей, але зубасті черв’яки.
Вони перепліталися під стічним риштаком, і варто було тільки ступнути на нього, як серце пронизував гострий, мов гілка, біль, а частина твого світла, — саме стільки, скільки вони встигали всмоктувати роззявленими пащами, залишала тебе. Постояти й покурити, надсилу дістатися додому, а потім дуже довго нездужати.
— Ні, ось погляньте: «краплеподібна голова», а ми вже написали, що в нього краплеподібний тулуб і краплеподібна ступня.
— Не ускладнюй, — кинув довгочубий Алекс. — Вони все одно насамперед розглядатимуть малюнки.
Цих міг намалювати хто завгодно. Величезні хробаки. А в пащах — різні завдовжки та, наче виростають один з одного, зуби.
Практично несила бути поряд. Навіть магічні слова Любові майже не рятували від них.
— Покропи їх.
Священик Є дістав флягу з водою, освяченою Любов’ю, вихлюпнув трохи на чорний риштак каналізації — вона заблищала на ньому краплями розплавленого срібла.
Хробаки сповзли трохи нижче, однак тільки-но мисливці взялися за риштак, як один черв’як одразу ж поповз назад і роззявив пащу, готовий втягнути подих.
— Ходімо вниз, — мовив Алекс.
Тільки-но світлофор подав червоне світло, майор Конт ступнув з хідника й зупинив першу-ліпшу машину, аби взяти у водія монтировку. Алекс тим часом пішов до своєї машини, дістав із багаж ника рушницю, заховав під пальто й повернувся назад. Щойно світлофор засвітився зеленим, і десятки авто, ревучи, помчали через безлюдні смуги переходів, він вистрелив у риштак водостоку:
— Давай!
Майор Конт зачепив риштак монтировкою і вирвав його, а священник Є, у довгій сутані та з хрестом на грудях, відтягнув риштак убік. Тут Алекс, підібгавши поли пальта, ступив на першу сходинку, що стирчала в стіні колодязя.
Алекс прицілився:
— ТОР-РОХ! — у відповідь луною: — POX! РОХ! РОХ!