Хто такий Вовк?
Вовк — це Мася. Вовк — це Вовк.
— Спиш? — запитала, сідаючи в крісло.
— Так, — сказав він.
— Тебе не будити? — додала, вгледівши його очі — каламутну зелень за щільною завісою чуба. — Приготувати тобі сніданок?
У його квартирі, в його переповненому кістками відрі, серед його сміття та цигаркового попелу мені так подобалося, що я ладна була залишитися тут назавжди. Бо можна не роззуватися, можна спати цілісінький день.
Порожній холодильник, повна мийка брудного начиння.
Зрозуміло, я вирішила трохи навести лад. Чи могла я не виправдати сказане ним «угу»?
Умостившись із ногами на стільці, я підтягла до себе телефон і промовила:
— Здоровенькі були.
— Здрастуйте, — була відповідь.
— Прийміть замовлення.
Як працьовита бджілка, чудова хазяєчка, щира та вірна дружина, якою не судилося стати, я наказала прибиральницям, що прийшли, витерти мій стілець, а розсильним з ресторану — не давати до столу свічок та соусу чилі.
— Все, — сказали жінки, знімаючи фартухи.
— Дякую, — відповіла я, балуючи себе філіжаночкою кави.
Ми, домогосподарки, іноді дозволяємо собі поніжитися. Надто, коли дуже стомлюємося.
Вовк прокинувся за дві години й сказав:
— Супер, — узяв із тарелі прозору рибинку, задер голову і, не розжовуючи, проковтнув.
— Здоров, — мовив Вовк.
— Здоров, — відповіла я.
— Що сталося?
— А коли приїхала по гроші, два мугирі хотіли мене вбити.
— Дай мені десять хвилин, — попрохав він.
Краватка, дві кобури під пахвами, костюм, зачесана до кістяного блиску чуприна. Ідеально рівна спина. Мільйонер, що читає Канта. Тамплієр Мася позирнув на мене.
— Викликати таксі?
Вовк відставив філіжанку та сказав:
— Я сам поведу.
У авті повно співаючих негрів.
В офіс до тих, хто просив забрати у Товстуна коричневий кейс.
Блідим посланцем Смерті, крізь мертвих охоронців, повз убитих ним секретарш.
Хто встигне допити свою каву? Хто добіжить до вікна? Хто зможе вигукнути: «Не треба»? Хто заволає: «Ні!»
Довгим коридором у відчинені ногою двері.
Пах-пах-пах.
Зеленооким звіром на ймення Вовк. Чумою й вогнем. Димом пороху. Два пістолети з-під розхристаного піджака.
А потім в останньому отворі влучити одному в коліно, відстрелити другому пістолет разом із рукою. Навпростець до вас, до тих, котрі питали: «Зробиш?» — і так підло ошукали мене.
В офісі тих, хто прохав мене взяти у Товстуна кейс і віднести його до…
— Ми…
Бідолашні, вам було так боляче. Ви бачили свою кров, і це лякало.
— Ми…
— Ви обдурили мене, — сказала я вам.
— Ми…
— Між нами все скінчено.
— Ми…
— Я гадала, ви інші. Не такі, як решта.
— Бувай, — сказав Вовк.
— Бувай, — відповіла я. — Ти був класний. Втілена смерть.
Чи сказати:
— Найкращим?
Чи просто їду до Пса? Він теж захищає мене, щоправда, інакше, ніж Вовк.
Розділ 6
Пес-Песище Розбитий Носище.
На стінах зображення вбивць та розтерзаних ними жертв. Мапа річки, мозаїка міста на її покраяних каналами берегах. Кавник, пакунок з вечерею на підвіконні. Послаблений вузол краватки. Засукані рукави сорочки. Кобура під пахвою.
— Двоє мугирів намагалися вбити мене, коли я приїхала по гроші.
— Зрозумів, — відповів. — Гаразд, я допоможу тобі.
Добрий міліціонер.
Для початку він виправить усе, що накоїв Вовк.
Він поїде в офіс, повний мертвих людей, і огляне його Обведе крейдою тіла. Відвезе до моргу, щоб потім ходити поміж малюнків на слизьких від крові килимах та розмірковувати:
— Вони прийшли звідти. Тут їх ніхто не знав. Чоловік і жінка. Вона не вища за метр шістдесят, він — приблизно метр вісімдесят п’ять.
Розумний, надзвичайно розумний Пес. Завжди все знає. За незотлілою крихтою пороху він передбачить майбутнє вбивці, котрий залишив її.
— Жінка була молода, чоловік — дуже розлючений.
Відшукає трьох свідків — під столом, у коморі та на трубі за вікном і, ніяк не виказавши того, що вже знає, він почує:
— Жінка була молода, чоловік — розлючений. Вони вбили всіх і пішли.
— Ви бачили їх, — зауважить Пес, — тому вам доведеться поїхати зі мною.
І відвезе їх у свою Кримінальну Міліцію, до величезного сірого будинку з довгими темними коридорами та нескінченними дверима, що ніколи не відчиняються.