— На перший погляд, ніби й не дуже цікаво, — казала Джіл, — а насправді — надзвичайно, слово честі!
Та Керол не треба було переконувати, бо це має бути щось цілком фантастичне, коли порівняти з тим, як вона досі проводила канікули.
Минав другий день подорожі, і Керол тішилася кожною її хвилиною. Всі були на палубі, крім матері Джіл, котра в каюті складала список різних припасів, які треба закупити в найближчому селищі, де є крамниця. Батько Джіл, посмоктуючи люльку, сидів тут же, біля дівчаток. Керол спершу трохи боялася його, але зовсім не тому, що це був велетень з пишними вусами; просто вона вважала, що головному інспекторові Скотлеид-ярду належить бути лютим. Проте скоро переконалася, що він зовсім не лютий, і батько Джіл дуже сподобався їй.
— Гарне тут плесо, — сказав батько Джіл, уриваючи її думки.
Керол підвелася й озирнулася довкола Річка звивалася між золотавими від жовтцю луками, а попереду кілька невеличких вітрильників влаштували перегони навколо буя, що бовванів посеред течії.
— Дуже гарне! — вигукнула Керол. — Я й не думала, що на катері так чудово мандрувати. А «Норець» — то ж таки прекрасний катер.
— Я радий, що він тобі подобається, — відказав містер Бренксом. — Якщо ця подорож тебе тішить, тоді все гаразд.
Пітер уповільнив хід і пропустив вітрильники, залишаючи їм удосталь місця, щоб розвернутися навколо буя.
— Абінгдон! — гукнув він. — Може, причалимо десь тут, щоб закупити продукти?
— Та де завгодно. — Містер Бренксом вийняв з рота люльку. — Найкраще коло мосту.
Джіл теж підвелася і разом із Керол приготувалась стрибнути на берег з канатом. Ліворуч, трохи далі від берега, височіла церква з гострим шпилем. Від порога церкви збігала стежка через порослий травою дворик, обабіч якого стояли рядком невеличкі котеджі з критими галереями на старих дубових стовпах.
— Яке дивне місце! — мовила Керол. — Цікаво, хто тут живе?
— Мало не забув! — вигукнув батько Джіл — Це те саме місце. Я приїздив сюди якось в одній справі. Дуже дивна, я б сказав, справа. Її й досі не доведено до кінця.
— Що ж то було, татку? — спитала Джіл. — Убивство чи що інше?
Містер Бренксом засміявся.
— Ні, не така звичайна справа, як убивство. То було щось на зразок пошуків скарбу.
— Так це ж дуже цікаво! Розкажи нам, таточку!
— Приготувати канати! — урвала розмову гучна команда Пітера. — Причалимо ось тут.
Дівчатка миттю схопилися на ноги, і Керол побігла вздовж борту на корму. Як тільки Пітер обережно підвів «Норця» до берега, вони разом стрибнули на землю і підтягли канати. Містер Бренксом спустився в носову каюту і виніс звідти дерев'яний молоток і два кілки з кільцями, їх забили в землю і прив'язали до кілець канати.
Містер Бренксом був задоволений тим, як пришвартовано катер.
— Ну от! — сказав він, ще трохи підтягнувши носовий канат. — А тепер, коли хочете, можете всі йти до крамниці.
— Я хочу послухати про ту справу, — мовила Джіл. — Ти ж саме зібрався нам розповісти.
— Про яку справу? — стрибнувши на берег, поцікавивсь і Майкл. — Що за справа?
— Татко збирався нам розповісти про пошуки скарбів у Абінгдоні, — пояснила Джіл. — Ну-бо, татку! Прошу тебе, розкажи. — Вона знову скочила на катер. — Ходи-но сюди, розкажеш. А потім ми підемо до міста купувати припаси. — Джіл подала руку й допомогла вилізти Керол.
— Про це в пресі не публікувалося, — мовив вагаючися батько Джіл. — Мені не варто розповідати.
— Але ми нікому не скажемо, — запевнив Майкл.
— Звісно, нікому, — підтримала його Джіл. — І Керол уміє зберігати таємниці, правда ж, Керол?
— Містере Бренксом, обіцяю: нікому ані словечка! — рішуче мовила Керол.
— І все ж мені не можна розказувати про це нікому, навіть вам, — повторив батько Джіл — А втім, — підморгнувши, додав він, — не думаю, що це завдасть якоїсь шкоди. А коли вже вам трьом розповідати, то, щоб було справедливість, треба покликати й Пітера.
— І маму! — додав Майкл, видираючись і собі на катер.
Головний інспектор заглянув крізь люк до каюти і похитав головою:
— Мама задрімала, не треба будити її тільки заради того, щоб послухала цю історію. До того ж більшість фактів вона знає ще з тих часів, коли все це відбувалося. Пітере!
— Що, тату? — Пітер виглянув із стернової рубки, де зосереджено вивчав карту річки.