Нараз Віллем кинув відро і, схопивши багор, метнув його, неначе списа, прямо в корму вельбота.
— Ха-ха! — зареготав рибалка, коли багор пішов під воду позаду судна.
— Не пощастило, Віллеме! — сумно сказав Майкл. — Так хотілося, щоб ти влучив у нього.
Але Віллем, здавалося, анітрохи не засмутився.
— Як то не пощастило? — сказав він. — Навіть дуже пощастило.
І коли на поверхню зринув розколотий надвоє держак багра, він остаточно упевнився, що його одчайдушна спроба пошкодити гвинт вельбота, мала успіх. Зловісний стукіт, що долинав з піратського бота, підтвердив, що одна з лопатей гвинта погнулась і черкалася об станину. Просто на очах у всіх вельбот почав рухатися повільніше.
— Ну, тепер у нас є шанс повернути скарби! — радісно вигукнув Віллем і пояснив Пітерові, що сталося. — Кінчайте з пожежею, і поженемося за ними, гаразд?
З подвоєною енергією накинулася команда катера на полум'я, і невдовзі лишилося тільки полити водою окремі місця палуби, де все ще тліло дерево. Пітер дав команду розпочати погоню.
— Повний вперед, Майкле! Тримайся недалеко від них, але й не дуже близько. Досить з нас їхніх підлих витівок. Доки ми як тінь йтимемо за ними, вони не зможуть пристати до берега й сховати скарби.
Майкл повів «Норця». вперед, а дівчата уважно стежили за обвугленим боком кормової каюти, що весь узявся пухирцями обгорілої фарби. Віллем увійшов до стернової рубки, і Майкл передав йому штурвал. Глянувши на бакен, що бовванів на повороті до основного каналу, Віллем радісно скрикнув:
— «Двоє братів»! Батькова баржа! Бачиш, он та, що прямує до Дюйвеланду. Веди катер прямо на бакен номер один, — наказав він Майклові, а сам миттю вискочив із стернової рубки і помчав туди, де Керол хлюпала водою на тліючу палубу. Підбігши до неї, він спитав щось.
— Ну, звичайно, — відповіла вона. — Воно в мене в сумці. Зараз принесу.
Коли Керол повернулася на палубу, в руках у неї було дзеркальце. Віллем узяв його й усівся на носі катера. Тримаючи дзеркало в одній руці, він другою зробив перед ним кілька швидких рухів угору й вниз. Цією дивною справою він займався дві-три хвилини, а коли скінчив, з громіздкої батькової баржі до них долинув далекий гудок сирени. Відтак величезне незграбне судно повільно повернулося, пройшло мимо бакена і попрямувало до входу в затоку. Може, це був просто звичайний гудок, але Віллем зрадів йому.
— Він зрозумів мій сигнал, — сказав він, повернувшись до стернової рубки.
— Сигнал? Хто зрозумів сигнал? — здивувався Майкл.
— Побачиш. А тепер нехай твій брат збере всіх тут, у рубці, на випадок небезпеки. Я стану до штурвала.
Бакен номер один був усе ще попереду, праворуч по ходу «Норця». Віллем так уміло повів катер, що майже порівнявся з вельботом, хоч тримався збоку на значній відстані від нього.
— Як тобі вдалося їх наздогнати? — поцікавився Майкл. — Я ж ледве встигав за ними.
Віллем засміявся.
— Там, де вони пливуть, супротивна течія найсильніша. А я йду збоку, тут течія слабша, зрозумів?
Баржа «Двоє братів» була все ще попереду, за чверть милі від них, але за течією швидко йшла їм назустріч. Вся команда «Норця» стояла позаду Віллема й стежила, як він наздоганяє вельбот, уміло використовуючи слабшу течію поблизу болотистих берегів. Віллем почав повільно повертати катер до середини фарватеру, поступово зближуючи курс «Норця» з курсом вельбота, що йшов тепер ліворуч від нього.
— Ми добре йдемо, — зауважила Керол. — Можемо легко переслідувати їх.
— Можна було б, але риск надто великий. А що як у них десь тут є спільники? У мене кращий задум. Дивіться!
Віллем різко крутнув штурвал ліворуч і помчав уперед, ніби напереріз піратському судну. Білл теж повернув ліворуч, але Віллем, рухаючись через затоку по діагоналі, наближався до нього, доки не підійшов на сорок чи п'ятдесят ярдів. Білл глянув на «Норця» і трохи зменшив швидкість вельбота, певне, щоб повернути праворуч і пройти за кормою катера.
Віллем, одразу помічаючи найменші зміни курсу чи швидкості вельбота, теж уповільнив хід і водночас підійшов до піратів ще ближче. Ярдів за тридцять від вельбота він подумав, що тепер відстань якраз зручна для здійснення задуму, ще й простір для маневрування лишається. Обидва судна пройшли вже три чверті шляху до протилежного берега затоки і якби й далі рухалися цим курсом, вельбот неодмінно врізався б у величезну мілину на повороті. Віллем ні на хвилину не спускав очей із вельбота, і команда «Норця» помітила, що й Білл раз у раз поглядає на катер, певне, не знаючи, яким курсом краще повести судно. Він знов уповільнив хід, але Віллем зробив те ж саме.