Діти подякували, і сторож пішов.
— Ну, а тепер, — сказав Пітер, — гайда назад і мерщій по продукти.
Але Майкл потяг його за рукав.
— Зажди, — прошепотів він. — Зажди хвилинку.
Як тільки сторож зник у ризниці, Майкла мов прорвало, і він збуджено зашепотів:
— Невже ти не розумієш?
— Що не розумію, Майкле?
— Таж «усе можна знайти в Біблії — всі багатства, які їм потрібні», — сказав Майкл, передражнюючи голос старого.
— Що ти маєш на увазі? — спитала Керол.
— Невже ви не розумієте? — гарячкував Майкл. — Повторіть ці слова у думці «усе можна знайти в Біблії — всі багатства, які їм потрібні». Багатства, скарби!
— Ай справді, це можливо, — нерішуче мовив Пітер. — Ти вважаєш, Ян лишив у Біблії листа?
— Побачимо.
Майкл схопив з полиці книгу й зашелестів сторінками. Та на нього чекало розчарування, бо в Біблії нічого не було.
— Ану, давай ще раз! — запропонувала Керол. — Мені здається, я щось помітила. Майкле, дай мені, будь ласка, я пошукаю.
Вона взяла книгу і десь від середини почала хутко гортати сторінки.
— Ось! — скрикнула вона, раптом зупинившись, і подала книгу, розкриту на чистому аркуші, що відділяв Старий завіт від Нового. — Гляньте!
Тим же таки чудернацьким дитячим почерком на аркуші було написано кілька рядків.
— Хутчій! — вигукнула Джіл. — Що там сказано?
— Дай-но я гляну! — мовив Пітер.
— І я, — додав Майкл.
— Тут нічого не сказано, — розчаровано додала Керол. — Тобто, тут тільки якісь цифри та літери.
— Це код! — Від нетерплячки Майкл знову почав переступати з ноги на ногу.
— Ш-ш! А може, й ні! — застеріг Пітер.
— Ні, код! — не відступався Майкл. — Це код, я певен.
Справді, написано було щось дивовижне. Ось що вони прочитали:
С18. — 28. — 15.
С2. — 15. — 5.
С19. — 126. — 4.
Н3. — 4. — 13.
Н5. — 8. — 31.
КтКр.
Н5. — 27. — 39.
С12. — 6. — 6.
Кр3.
С18. — 41. — 1.
— Якщо й справді де код, — зауважив Пітер, — то я, вважаю, що «С» тут означає літеру «Е». Вона ж бо найчастіше трапляється в англійській мові.
— Зовсім ні, — заперечила Керол, все ще тримаючи книжку в руках. — Тут найчастіше трапляється одиниця. А літерою «С» завжди починається ряд цифр — С18, С2, С19 і так далі.
— Єдине, що нам зараз треба зробити, — це переписати, — розсудливо мовила Джіл. — У кого є олівець?
— У мене, — сказав Пітер, виймаючи з кишені олівець і блокнот. — Я перепишу.
І він почав копіювати літери і цифри, а Керол вголос читала написане й звіряла з оригіналом.
— Мабуть, це все-таки по-голландському, — запевнив Пітер. — Запис нам нічим не допоможе.
— Але ж ми можемо дістати словник, — заявила Джіл.
— Що? Тут, у Абінгдоні?
— Можливо, в Оксфорді.
— Гаразд. Якщо нам треба буде. — дістанемо. — Пітер сховав блокнот і повернувся до Майкла: — Молодець, Майкле! Якби не твій до всього цікавий ніс, ми б цього ніколи не знайшли.
— Я звернув увагу на Біблію лише тому, що її назву було написано не по-нашому, — пояснив Майкл. — Це мене вразило, здалося смішним.
Розділ другий
ТАЄМНИЧИЙ РИБАЛКА
Крамниці на якийсь час забуто — не до них. Усі четверо, повернувшись на катер, лягли на палубі й почали сушити голови над тим таємничим записом. Вони дряпали щось на клаптиках паперу, випробовуючи всі відомі їм способи розшифровки кодів, але так нічого й не розгадали.
— Я здаюся, — заявив Пітер. — Мабуть, це під силу тільки спеціалістові.
— Віднесімо в поліцію, — запропонувала Керол.
Майкл жахнувся.
— І пропав тоді весь інтерес! — вигукнув він. — Подумайте лишень, як тато зрадіє, якщо ми… ми розгадаємо код самі. Таж ми морочилися якихось дві години, не більше.
— Я все ще не певен, що це взагалі код, — мовив Пітер. — А якщо й код, то зашифровані можуть бути не слова, а посилання на карту чи щось подібне. Я бачу, що нам самим не розібратися. По-моєму, Керол має слушність: віднесімо в поліцію. Шкоди від того не буде.
— Не треба, Пітере, — благала Джіл. — Я згодна з Майклом. Це буде чудово, якщо ми самі розгадаємо запис. А потім, якщо хочеш, ми все розповімо в поліції.
— Що ж, хай буде так, — поступився Пітер. — Але я особисто складаю зброю — мушу це одверто визнати.
Раптом Майкл, який все ще метикував над своїм папірцем, переможно закричав: