— Я вірно тебе зрозумів, Альмо? Ти вагітна й не збираєшся говорити про це Ітімею... — підсумував Натаніель.
— Я не можу народити дитину, не вийшовши заміж, Нате. Допоможи мені. Ти єдина людина, до якої я можу звернутися.
— Аборт? Це протизаконно й небезпечно, Альмо. Не розраховуй на мене.
— Послухай, Нате. Я все з’ясувала, це безпечно, не ризиковано і коштуватиме лише сто доларів, але ти повинен супроводити мене, бо це в Тіхуані.
— В Тіхуані? В Мексиці аборти теж протизаконні, Альмо. Це божевілля!
— Тут набагато небезпечніше, Нате. Там є лікарі, які роблять це під носом у поліції, і всім байдуже.
Альма показала йому клаптик паперу з номером телефону й пояснила, що вже розмовляла з таким собі Рамоном з Тіхуани. Чоловік ламаною англійською запитав, звідки в неї цей номер і чи відомі їй умови. Вона назвала ім’я людини й запевнила, що привезе гроші готівкою. Домовилися, що через два дні Рамон зустріне її на своїй автівці о третій годині пополудні, в Тіхуані, на перехресті вулиць, назву однієї з яких повідомив.
—Ти сказала цьому Рамонові, що приїдеш з адвокатом? — спитав Натаніель, подумки погодившись на ту роль, яку вона йому відвела.
Вони вирушили наступного дня, о шостій ранку, на чорному родинному «лінкольні», який краще надавався до п’ятнадцятигодинної подорожі, ніж спортивна автівка Натаніеля. Сердитий, поставлений перед фактом, той спочатку зберігав неприязну мовчанку, сидів насуплений, стуливши губи й учепившись в кермо, але варто було Альмі попросити заїхати на громадську парковку, щоб вона могла зайти до туалету, як він полагіднів. Вона не поверталася з півгодини, і Натаніель уже збирався піти на пошуки, коли побачив Альму, яка непевною ходою наближалася до «лінкольна». «Ранками мене нудить, Нате, але потім це минає». Продовжили путь, і тепер Натаніель весь час намагався її розважити: скінчилося тим, що вони вдвох почали співати найнав’язливіші пісні Пета Буна[25], бо не знали інших, аж поки стомлена Альма притислася до нього, поклала голову йому на плече й задрімала. У Сан-Дієго[26] зупинилися в отелі пообідати й перепочити. Адміністратор вирішив, що вони подружжя й оселив їх у кімнаті з двоспальним ліжком: вони вляглися, взявшись за руки, як у дитинстві. Вперше за багато тижнів Альмі не снилися кошмари, Натаніель же не спав до світанку: вдихав запах шампуню, яким пахло волосся сестри у перших, думав про ризик, на який та зважилася, переживав і нервував, начеб це він був батьком дитини, намагаючись уявити можливі наслідки й розкаюючись, що погодився на цю огидну авантюру замість підкупити якогось лікаря в Каліфорнії, де — так само як у Тіхуані — за гроші можна зробити що завгодно. Щойно крізь жалюзі пробилося передранкове світло, його здолав сон, і прокинувся він лише о дев’ятій, розбуджений звуками Альминої блювоти. Вони встигли перетнути кордон, де, як і передбачали, довелося затриматися, і вчасно приїхати на місце зустрічі з Рамоном.
Мексика зустріла їх відомими штампами. Доти вони не бували в Тіхуані й сподівалися потрапити до сонного містечка, а натомість опинилися в неосяжному, гамірному, барвистому місті — велелюдному, з інтенсивним вуличним рухом, у якому поряд із розладнаними автобусами й новочасними лімузинами брали участь віслюки з візками. В тій самій крамниці тут продавалися мексиканські наїдки та американські побутові прилади, взуття, музичні інструменти, запчастини, меблі, птахи в клітках і кукурудзяні коржики. Пахло фрітангою[27] та брудом, повітря розтинали звуки народної музики, голоси євангелістських проповідників і футбольних коментаторів, що линули з радіоприймачів, встановлених у всіх барах та більярдних. Зорієнтуватися було непросто: чимало вулиць не мали назв або номерів будинків, через кожні три-чотири квартали доводилося гальмувати й перепитувати, але вони не розуміли пояснень, які майже кожного разу складалися з непевного помаху руки та фрази по-іспанськи: «Це тут, за рогом». Стомлені, залишили «лінкольн» біля якоїсь автозаправки, далі подибали пішки й нарешті опинилися на перехресті чотирьох вулиць, де була призначена зустріч. Чекали, взявшись за руки, під пильними поглядами якогось собаки й зграйки обірваних жебрущих дітлахів. Єдиною відомою їм прикметою, крім найменування однієї з вулиць, що утворювали перехрестя, була крамниця «Віва Сапата[28]» — назва здавалася недоречною, бо там продавали вбрання для першого причастя та образки Богородиці й католицьких святих.
28
Віва Сапата (букв. Хай живе Сапата) — мається на увазі Еміліано Сапата (1879—1919), один із ватажків революції 1910—1917 рр., національний герой Мексики.