— Якби ти був Фукудою, то мав би якісь японські риси, еге ж? Ти Беласко.
Ненароджена дитина
В перші місяці заміжжя Альма так зосередилася на своїй вагітності, що лють, яку відчувала, зрікшись любові Ітімея, перетворилася на стерпну незручність на кшталт камінця в туфлі. Альма поринула в безтурботний стан жуйної тварини, захищена дбайливою ніжністю Натаніеля й домашнім затишком. Хоча Марта й Сара вже народили їм онуків, Ліліан та Ісак чекали цю дитину, наче маленького принца, якому випало носити прізвище Беласко. Вони виділили йому сонячну, обставлену дитячими меблями кімнату, оздоблену персонажами Волта Діснея, намальованими на стінах одним художником з Лос-Анджелеса. Обоє дбали про Альму, задовольняючи найменші її примхи. На шостому місяці вона помітно погладшала, мала високий тиск, її лице вкрили плями, в неї постійно боліла голова, ноги обважніли й капці не налазили на них, тож доводилося взувати пляжні пантофлі, але з тієї самої миті, коли вперше відчула в собі пульсування іншого життя, жінка полюбила це зароджене створіння, що належало не Натаніелю, не Ітімею, а лише їй, Альмі. Вона хотіла народити сина й назвати його Ісаком, подарувати свекрові нащадка, який продовжить рід Беласко. Альма присяглася Натаніелеві, що ніхто ніколи не дізнається, що в жилах дитини тече інша кров. Її гризли докори сумління на думку, що якби не опір Натаніеля, то цього малюка кинули б до якоїсь вигрібної ями в Тіхуані. В міру того, як слабла через дитину, Альму дедалі сильніше жахали переміни, що відбувалися з її тілом, хоча Натаніель запевняв, що вона випромінює світло, що вона гожа, як ніколи, й пояснював надмір ваги шоколадом з помаранчевою начинкою й іншими ласощами. Їхні стосунки брата й сестри тривали далі. Він, елегантний і охайний, користувався ванною біля свого кабінету, в іншому крилі будинку, і не роздягався перед нею. Альма ж перестала соромитися його й поринула в безформність свого стану, ділилася прозаїчними подробицями, недугами, нервовими нападами й страхами материнства. В цей період вона порушила засадничі правила, встановлені її батьком: не нарікати, не просити й нікому не довіряти. Натаніель зробився осердям її існування, під його крилом Альма почувалася щасливою, захищеною, потрібною. Завдяки цьому обоє переживали неймовірну близькість, що здавалася їм природною, бо відповідала вдачі кожного. Якщо колись і звертали увагу на цю аномалію, то лише затим, щоб пообіцяти одне одному, що коли народиться дитина й Альма оклигає після пологів, вони спробують жити, як звичайне подружжя — втім, ніхто з двох, здавалося, не прагнув цього. Тим часом Альма виявила в нього між плечем і підборіддям зручне місце, на яке можна було похилити голову й задрімати. «Ти вільний зустрічатися з іншими жінками, Нате. Прошу тільки про стриманість, яка б убезпечила мене від приниження», — повторювала Альма, а він відповідав їй цілунком чи відбувався жартом. Хоча вона не могла стерти слід, залишений в її свідомості й тілі Ітімеєм, а проте ревнувала Натаніеля: з півдюжини жінок переслідували його, й Альма вважала, що деякі з них бачать в його шлюбі не заваду, а радше стимул.
Родина саме відпочивала в своєму домі над озером Тахо[30], де Беласко взимку каталися на лижах; була одинадцята ранку: вони пили гарячий сидр і чекали, коли вщухне буря й розсіється туман, щоб виткнутися назовні, аж раптом до вітальні, похитуючись, ввійшла Альма — боса, в нічній сорочці. Ліліан поквапилася її підхопити, але Альма відштовхнула її руку й спробувала сконцентрувати зір. «Скажіть моєму братові Самуелю, що в мене розколюється голова», — пробурмотіла вона. Ісак хотів був відвести її до дивана й гукав Натаніеля, проте Альма немов прикипіла до підлоги: важка, наче шафа, вона підтримувала обома руками голову й плела якісь нісенітниці про Самуеля, Польщу й діаманти за підбивкою пальта. Натаніель прибіг у ту саму мить, коли його дружина заточилася і, непритомна, вже на підлозі стала битися в конвульсіях.
Напад еклампсії[31] стався на двадцять восьмому місяці вагітності й тривав одну хвилину п’ятнадцять секунд. Ніхто з присутніх не зрозумів, що сталося: всі вирішили, що це епілепсія. Натаніель здогадався покласти Альму на бік і підтримувати голову, щоб вона не забилася. А ще з допомогою ложечки він тримав розкритим Альмин рот. Страшні конвульсії швидко припинилися, Альма лежала знесилена й не розуміла, ні що з нею, ні де вона, ні хто ці люди навколо неї, лише стогнала через головний біль і спазми в животі. Її загорнули в ковдри й поклали до автівки, що, ковзаючи по крижаній дорозі, довезла їх до лікарні, де черговий лікар, практикований на переломах і травмах лижників, спромігся лише збити жінці тиск. Машина швидкої допомоги крізь бурю й завади на трасі сім годин пробивалася від Тахо до Сан-Франциско. Акушер, який нарешті оглянув Альму, попередив рідних про ризик нових конвульсій або інсульту. Після п’яти з половиною місяців вагітності шанси, що плід виживе, видавалися нульовими, треба було чекати ще шість тижнів, щоб викликати передчасні пологи, але зараз і мати, і дитина могли померти. Мовби дослухавшись до нього, через кілька хвилин серце дитини в утробі матері перестало битися, звільнивши Натаніеля від необхідності прийняти трагічне рішення. Альму терміново відвезли до операційної.