Робінсон натиснув на газ, а потім відпустив. Натиснув і відпустив. Натиснув і відпустив. Під’їзна доріжка виповнилася густим запахом свіжоспаленого бензину. Цей світ — стара посудина на грані смерті, але тишу порушено, принаймні на мить, і це добре. Це чудово. «На хуй тебе, тише, — подумав він. — На хуй тебе й твого коня, на якому ти приїхала. Ось мій кінь, мій залізний кінь, як він тобі?»
Він витиснув зчеплення і поставив першу передачу. Виїхав із під’їзної доріжки, повернув праворуч і переключився на другу, а потім на третю швидкості. Дорога була брудною, місцями — покоцаною, але байк легко перескакував через усі вибоїни, підкидаючи Робінсона вгору та вниз на сидінні. З носа знову полилася кров; вона стікала по щоках і падала на дорогу за ним великими краплинами. Він повернув один раз, потім вдруге, усе більше перехиляючись набік, і витиснув четверту швидкість, коли виїхав на короткий рівний відрізок дороги. «Товстун Боб» рвався в дорогу. Він надто довго стояв у тому бісовому сараї та накопичував пил. Краєм ока Робінсон побачив справа озеро Покомтук — спокійне, наче дзеркало, сонце лишало на золоті сліди на блакитній гладіні. Робінсон щось загорлав, і помахав кулаком небу — Всесвіту, — і повернув руку на важіль. Попереду був знак з написом «ОБЕРЕЖНО НА ДОРОЗІ!», що позначав «Криву Мерця».
Робінсон рушив до знака, усю дорогу не відпускаючи ручку газу. У нього саме вистачило часу, аби витиснути п’яту передачу.
Для Курта Саттера та Річарда Чизмара
Стівен Кінг, всесвітньо визнаний Король жахів, неперевершений майстер романів у жанрі горору, пропонує читачам чергову збірну оповідань — «Ярмарок нічних жахіть». Через сім років після видання попередньої збірки «Коли впаде темрява» та через тридцять сім після першої книги оповідань «Нічна зміна» Кінг дарує шанувальникам двадцять творів. Кожному з оповідань, новому чи переписаному, передує коментар, у якому Король прочиняє двері до мистецької кухні. Розповідаючи, коли та як було написано оповідання, маестро запрошує до творчості молодих талановитих авторів.
Стівен Кінг подарував людям більше безсонних ночей, ніж будь-який інший письменник в історії. «Будь пильним, — каже він про «Ярмарок нічних жахіть». — Найкращі з цих історій мають зуби». А від Кінга й не чекаєш нічого іншого.
Independent, 29 жовтня 2015 року
«Кричить вітер за вінком та тремтить скло в шибках», і ми не можемо знати, яке з нічних жахіть прийде в наш сон цієї ночі. Може, це буде маленький гидкий паразит, що харчується болем скаліченого тіла. А може, нас заворожить незбагненна загадка написаних невідомою потойбічною силою попереджень на піску. Чи цілком реальна історія з подихом смерті на автошляху або в подружньому ліжку. Цілком можливо, що ми побачимо, які жахливо смішні або жахливо вбивчі наслідки має вибухівка в рунах деяких представників людства — залежно від того, чи то п'яні святкові феєрверки, чи ядерна бомба.
Річ у тім, що письменник жахів схожий на дівчину, яка мешкає в трейлері на краю міста: обоє мають певну репутацію. І нехай, поки в мене є змога сплачувати податки й знаходити втіху в роботі. Як кажуть, називайте мене, як хочете, але не забувайте кликати на обід. Поняття жанру мало мене цікавить. Так, я люблю жахи. А ще мені до вподоби містика, трилери, морські оповідання, класичні романи, поезія... це лише для прикладу. Також я залюбки читаю й записую кумедні випадки, і це навряд чи має вас здивувати, адже гумор і жах — сіамські близнюки.
Стівен Кінг