Іван Костиря:
«Никто доподлинно никогда уже не узнает, на самом ли деле в то время так называлась река, у которой русичи сошлись в битве с татарами. Был ли это собирательный образ болотистой, топкой, с водой и тиной местности, или так был впоследствии обозначен черный, позорный день для русских князей. По-разному толкуют это слово этимологи и ономасты. Хотя на географических картах Донецкой области и по сию пору сохранились старинные названия, явно тюркского происхождения: Калка, Кальчик, Западный Кальчик, Калец, тот же Кальмиус, который до XVII века нарекался Калой. А может, это был и Каратыш, омывающий с востока Каменные Могилы. Бог ведает.
Ученые мужи ломают словесные копья, а о ту пору ломались копья со стальными наконечниками о грудь богатырей».
Ой, ламалися!
Той же Іван Костиря:
«Да вознесись моє сердце в даль поднебесную и окинь своим внутренним взором многострадальное Дикое Поле, сплошь погорбленное могилами отчаянных ратников, и славянских, и иноплеменных, усеянное при жестокой пахоте черепами и костьми русичей, половцев и татар, узри бесстрашно окропленный кровавой росой, а теперь уже давным-давно повыцветший до сивины ковыль в степи Половецкой!»
І останній акорд (жаль, що в історії це рідко буває – останній акорд безконечним війнам):
«Долго граяло жадное воронье над Половецкой степью, где отгремела кровавая битва – им было чем поживиться и неделю спустя, и две, и три… Да орел-стервятник, широко распахнув огромные крылья и зорко поводя красными гла-зами, высматривал с высоты поживу и затем камнем падал вниз, распугивая воронов и всякую живую тварь. Волки, те поначалу набрасывались на убиенных, а когда от них вернуло смертным духом, разбрелись кто куда в поисках иных новых жертв.
Потом хлынули ливни, припекло солнце, задул с моря жаркий ветер, и на поле брани забелели кости да черепа человеческие. И в них закопошились змеи – играли свои змеиные свадьбы, свертываясь в нерасторжимые клубки».
А щодо місця знаходження Калки, багато дослідників упевнені: Калка – це нинішня річка Кальчик – права притока Кальміусу, басейн Азовського моря. Назва від тюрк. кала – «лійка, коло».[39]
У Кальчика є «син», Малий Кальчик, ліва притока великого. Можливо, саме там і відбулася тяжка для Русі битва, де стільки полягло наших пращурів.
«Битва та (на річці Калці – В.Ч.) аукнулась великим плачем по всей земле русичей – плакали матери, плакали жены и сестры, плакали дети, горестный вопль стоял во всех городах и селах.
Оплачем же и мы, сердце, своих соплеменников, воинов Руси-Украины! А заодно выроним хотя бы скупую слезу и по неприятелям нашим, безрассудно отдавшим жизни невесть за что. Потому как заповедано же от сотворения мира и во имя того же мира меж людьми любить даже врага, яко ближнего своего… И помолчим, точно над могилой, в печальном раздумье: «Отчего же все неймется здравомыслящему люду? Отчего испокон веков враждуют меж собой и бьются насмерть отнюдь не боги бессмертные, а что ни на есть смертные люди, да еще на таком коротком веку, какой отведен свыше для радостей земных?»
Отец Всевышний, не отнимай у нас остаток разума!
Пусть и не видишь нашим грехопадениям конца-краю, все же не отнимай. Авось образумимся».
Отче Всевишній, батьку наш, не віднімай у нас останньої надії. Може ж таки, ачей і ми колись прийдемо до розуму.
СХАМЕНЕМОСЯ…
Частина четверта
І тому в них щастя і нещастя в житті вважається справою спільною
«…Ці племена (мова іде про слов’ян і антів – В.Ч.) не керуються однією людиною, але здавна живуть в народоправстві (демократії) і тому в них щастя і нещастя в житті вважається справою спільною».
І
«І зібрали половці увесь свій народ на руську землю»
«…Майже все військо загинуло в бою, а князі на чолі з Ігорем потрапили до полону. Ігор бився хоробро, й половці взяли його пораненим. З великою ордою Кончак напав на Переяславщину одразу по перемозі над Ігоревим військом. Святослав Всеволодович зміг захистити Київ з Правобережжям Дніпра, але половці розграбували Лівобережжя аж до Переяслава. Нерозумні, азартні й спонтанні дії новгород-сіверського князя та його родичів погіршили становище Київської Русі в її протистоянні зі степом», – М.Ф. Котляр.
Хоч як це не дивно і не парадоксально звучить – та ще у світлі всього написаного про «Слово о полку Ігоревім» – ціла бібліотека дослідницьких праць! Значна бібліотека![40] – коли вже й канонічні, ледь чи не сакральні оцінки виставлені, і всі крапки над «і» поставлені, але автор все ж зважується на свою, а відтак, може, й крамольну думку: не проти половців, як ворогів Русі, ходив Ігор Святославич у свій славетний, героїчний – з одного боку, – і авантюрно-нещасливий з другого – похід до Дону великого.
39
В Донецькій області є гірська країна в мініатюрі. Так геологи називають унікальний заповідник «Кам’яні Могили» – відділення Українського степового заповідника. Близько 2 мільярдів років тому невгамовний вулкан намагався вирватися з обіймів землі. Йому вдалося підняти земну кору. Так утворилися унікальні виходи рожевого граніту, що не мають аналогів у світі – ні за хімічним складом, ні за фізичною структурою. Так з’явилися кам’яні узвишшя, найвищі на Донбасі. Деякі з них мають вигляд куполоподібних горбів – Токмак-Могила, Бельмак-Могила, Корсак-Могила, вони здіймаються на висоту 324 м над рівнем моря. Вчені називають «Кам’яні Могили» містом мертвих, його оточують два кільця курганів, там поховані найзнатніші представники давніх племен. Посеред степу стоять скіфські кам’яні баби. Деякі історики вважають, що саме там відбулася битва на річці Калка у 1223 році, сумна і тяжка для руських В пам’ять про 300 000 загиблих у битві споруджено меморіал з хрестом і капличкою. На ній напис: «Каплиця преподобного Іллі Муромця. Збудовано Спілкою козаків південно-східної України «Військо Запорізьке» та Спілкою козаків Донбасу «Свобода» на честь 2000-річчя Різдва Христового, 777-річчя битви на Калці, 55-річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні. Ця подія буде нагадувати майбутнім поколінням, що історія – це кров предків, і вона вчить не йти вдруге шляхами безславними».