«Загони жорстокого хана Гзака повертаються із грабіжницького походу на руські землі. Хан Кончак вітає переможну рать. Він наказує пильно стерегти нових полоняників. На цей день намічено велике свято. Завтра мають бути обговорені плани нових набігів. Ігор переживає нещастя своєї Батьківщини, страждання руських бранців, які радять йому тікати і привести підмогу. Половці погрожують руським. Половецька сторожа святкує перемогу над руськими. Стражі п’ють, танцюють і поступово засинають. Ігор усвідомлює, що половці використовують його поразку, і його Батьківщині загрожує розорення. Він вирішує тікати і приймає допомогу Овлура. Володимир вагається слідувати за батьком. Кончаківна пропонує йому разом тікати або разом зостатися. Володимир не може зважитись: з одного боку батько, з другого – кохана. Втеча князя виявлена, його переслідують. Володимиру загрожує смерть. Але Кончак щадить його, гадаючи зміцнити свою владу шлюбом своєї дочки з руським княжичем».
В коментарях критиків зазначається, що в другій картині рельєфно окреслений образ привабливої жіночності, вольової Ярославни. В аріозо «Немало времени прошло» висловлена її туга і тривожні передчуття, цнотливо-стримана, сувора по характеру музика поступово набуває пристрасно-схвильованого характеру. Далі дія драматизується, досягаючи найбільшої напруги у сцені Ярославни з боярами.
Другий акт присвячений картинам життя половецького стану. В каватині Кончаківни «Меркнет свет дневной» чуються любовні заклики, пристрасна млість. Поезією юнацької любові, зачаруванням південної зоряної ночі овіяна каватина Володимира «Медленно день угасал». Арія Ігоря «Ни сна, ни отдыха» – багатогранний портрет головного героя: тут закарбовані і печальні думи про долю Батьківщини, і пристрасна жага свободи, і любов до Ярославни. Владним, жорстоким і великодушним постає хан Кончак в арії «Здоров ли, князь?» Акт завершується сліпучо-мальовничими сценами половецьких танців, що супроводжуються хором. Контрастно змінюються плавний жіночий танок, незагнузданий, переповнений стихійної сили чоловічий, стрімкий легкий танок хлопчиків. Поступово всі групи втягуються в буйно-темпераментний танець-вихор.
В третьому акті на перший план виходять войовничість і жорстокість, втілена в хорових і оркестрових епізодах.
В четвертому акті музика розвивається від смутку до всезагальної радості. Глибока печаль відчувається в аріозо[43]Ярославни «Ах, плачу я», що близьке до народних причитань. Аріозо виливається в народний плач – хор поселян «Ох, не буйный ветер завывал», що звучить як справжня руська тягуча пісня.
Святково-врочистий фінальний хор «Знать, Господь мольбы услыхал».
Це в опері, де свої закони, закони жанру, в реальному ж житті до щасливого фіналу ще було далеко. Себто до втечі Ігоря Святославича з полону.
Та і який щасливий фінал – бодай і втечі князя з полону, як тисячі загиблих – по вині Ігоря – дружинників у половецькому степу вже не воскресити.
Князь Ігор ішов до Дону великого на чолі п’ятитисячної раті, а звідти втікатиме сам-один (якщо не рахувати напівполовця, напівруського Овлура), дружина ж його залишиться в безмежних придонських степах назавжди. Чи матиме князь радість від того, якщо йому щасливо вдасться втекти з Половеччини? А що він скаже на Русі матерям, вдовам погублених з його вини тисячів воїнів?
Про це думав Ігор, розумів, що все не просто буде, якщо він і втече з половецького полону, вагався… Як йому самому, погубивши рать, повертатися на батьківщину? Як дивитися в очі русичам і зокрема матерям, жінкам, сестрам загиблих воїнів? Але вагаючись, все ж вирішив утікати на Русь.
43
Аріозо – невелика арія вільної побудови. З італ. аріозо – «ніби арія». Каватина – лірико-оповідна оперна арія, яка відзначається простим пісенним складом.