І на цих «курях» спіткнулося не одне покоління дослідників «Слова о полку Ігоревім», починаючи від його першовідкривача графа Мусіна-Пушкіна.
Виходила якась… дурниця. Князь бігає до якихось курей далекої од Києва, на кінці світу слов’янського Тмутаракані.
Нащо вони йому?
І так, і так вертіли дослідники оте до «курь Тмутороканя». Зрештою, згадали: де кури – там і півні. (Та, власне, півень теж належить до курячого роду). А в теперішній мові (що російській, що українській) є вислів «до півнів». Себто до світанку.
«Еврика!» – вигукнули і почали перекладати, що Всеслав «вовком серед ночі темної вибігав із города з Києва, До півнів сягав Тмутороканя» (Переклад М. Рильського). Російський переклад – візьмемо хоча б академіка Д. Лихачова: «Из Києва дорыскивал до петухов (себто до світанку) Тмутаракани». Але ж трапляється, що й академіки помиляються. Про те, що це ніякі не кури (а отже, не півні), а тюркізм, себто тодішній суржик, ніхто з дослідників і не подумав.
Тюрки – етнос, що колись мешкав на величезному просторі від північних кордонів Китаю до Дніпра, відомий під іменами хозар, печенігів, болгар, кипчаків (останніх, як уже мовилося, в Київській Русі називали половцями, у Візантії куманами). Сучасні потомки тюрків: казахи, узбеки, татари, каракалпаки, башкири, ногайці, балкарці, карачаївці, кумики, турки та ін.
Чи вплинули тюрки на мову «Слова» і ширше – Давньої Русі, адже вони мали тісні контакти – не завжди, правда, добрі, – з русичами? Часом і жили, як кажуть, бік о бік. Багато русичів розуміли їхню мову, а тюрки – у свою чергу – мову русичів. І явні, і скриті тюркізми у «Слові» виявляли ще в минулому столітті. У 1946 році з’явилася перша робота на цю тему. Але вже у другій половині двадцятого століття про тюркський вплив якось і забули.
Та ось вивченням «Слова» зайнявся Олжас Сулейменов, казахський поет, людина, для якої рідним є один з діалектів тюркської мови. І що він виявив? Зовсім не до «курей» бігав князь Всеслав, не до півнів. «Кура» по-тюркському означає «стіна» – від кореня «кур» – «споруджуй» (звідки – курган). І все стало на своє місце: Всеслав «від Києва добігав до стін Тмуторокані»!
Воістину, як у байці Крилова: а ларчик (шкатулка) відкривався просто. Між іншим, і назва російського – тепер російського – міста, що колись входило до Новгород-Сіверського удільного князівства, – Курськ – теж походить від цього тюркізму. Оборонні стіни, що оточували на узвишші місто, називали словом «кур» – звідси й назва Курськ.
Ось яким давнезним, чи не замшілим, виявився суржик, якщо автор «Слова» замість того, аби триматися рідної мови і написати так, як і мав би написати – до стін Тмутаракані, невідь-чому вжив тюркський суржик «кур» замість слова «стіна». Це, між іншим, дало підставу О. Сулейменову висловити припущення, що автором «Слова» міг бути… тюрк. (У «Слові» взагалі чимало трапляється тюркізмів). А то ж давній русич всього лише вдався до звичного – принаймні на той час, – суржика.
А перекладачі, не второпавши (та й не знаючи тюркських мов) і ганяли бідного князя в Тмутаракань до якихось «курь».
І сьогодні суржик живе й процвітає вільготно – від «кара» до «курь Тмутороканя». Невмирущий!
З часу написання «Слова» минуло більше восьми століть, а суржик і нині непогано живе. І завтра-позав-тра наміряється жити. Невже він і справді невмирущий?
А мови…
Мови сусідні треба знати. Неодмінно. І тоді не буде вченим – навіть вченим! – здаватися, що князь Всеслав і справді чогось бігав ночами до «курь Тмутороканя».
Ще до теми. Дивне прізвисько у «Слові» в князя Всеволода – «буй-тур». (Як, між іншим, і в князів – за все тим же «Словом» – Рюрика, Романа): «Буй-тур Всеволоде, стоїш ти на брані, прискаєш стрілами на полки погані…» І далі описуються шоломи аварські порубані, потрощені «Буй-туре, тобою». Буй – ясно, що буйний, сильний, несамовитий, навальний, великий. Тур – це, звичайно ж, він, вимерлий дикий бик, колись буйний, сильний і страшний.[50]
От, мовляв, автор «Слова» і назвав дужого та сміливого князя туром буйним.
А виявляється…
По-тюркському «буй-туре» означає «високий пан», тобто – «високородний».[51] І підкреслювалася у «Слові» не сила, схожа з силою дикого тура, вола чи буйвола, а – знатність походження. (Подальша еволюція цього титулу: батур, боотур, богатур, богатир). А високородного Всеволода, як зауважив один дотепник, перекладачі перетворили… на дику яловичину!
V
І полетіла вона зигзицею над віками…
– Тепер мені нічого не залишається, як тихо вдовіти… То, може, краще було б піти з Ігорем на той світ?… По добрій волі, звісно, адже тепер, як колись, ніхто на силує вдову накласти на себе руки зі смертю мужа…
50
Предок великої рогатої худоби. В народній поезії – символ, втілення великої сили й хоробрості.
51
Себто знатного аристократичного походження. Те ж саме, що – високоосвічений, високопоставлений, високоповажний, високорослий, високопробний, високоталановитий, високошанований і т. д.