Що ж до Київської Русі, то її, ослаблу і вже напівзруйновану княжими міжусобицями, прикінчили нові завойовники, які вторгалися з глибин Азії – татаро-монголи.
Навала ординців припинила існування і Новгород-Сіверського князівства.
Згодом його територію захопить Брянське князівство,[52] яке перебувало тоді під владою потомків Романа Михайловича Старого, пізніше – потомків Гліба Ростиславича Смоленського.
Князівство було вщерть пограбоване татарами, багато його сіл і містечок ординці спалили, людність, яка не змогла врятуватися, була загнана в неволю. Погорільці не встигли й відбудуватися, як знову з’явилися ординці, які у 1275 році поверталися з походу проти Литви.
Потім каральні походи ординців під орудою баскака Ахмата здійснювалися не один раз і на Сіверщину, і на Чернігівщину.
Але навіть і за таких умов не припинялися княжі міжусобиці і те, що могло вціліти після татар, донищували свої. Теж з допомогою того чи того ординського баскака.
В Курську отаборився ординський баскак, який правив князівством. З усіх міст колишнього Новгород-Сіверського князівства від ординської навали найменше постраждав Трубчевськ – він був найдалі від центру.
У 1362 році Сіверщина була приєднана до Литви. Власне, до Великого князівства Литовського (його ще називали Руським, Жемойтським). Виникло воно завдяки об’єднавчій діяльності князя Міндовга (1230–1263) в 40-х роках XIII ст.
Вже за князя Вітеня (1293–1316) воно значно розширило свою територію шляхом інкорпорації майже всіх білоруських, а десь у другій половині XIV ст. і більшості українських земель – Волинь, Поділля, Київщина, Чер-нігово-Сіверщина. Остання була приєднана до Великого князівства Литовського у 1362 році.
Русичі з народом лієтувляй (самоназва литовців) у спільному Великому князівстві Литовському жили в мирі та злагоді. (Правда, доти, доки у їхнє життя не почала втручатися католицька церква). Великий князь Литовський, на відміну від імператорів Російської держави, не переслідував русичів-українців, не оголошував, що «нет и быть не может» їхньої рідної мови, а тому вони зобов’язані користуватися лише великоросійською. Литовські статути діяли й на українських землях. Найбільш досконалим з них був статут 1378 року. В ньому зберігалися основні засади давньоруського права, тож українці теж мали права і були захищені законом. (Статут пізніше буде використано при складанні Соборного уложенія 1649 р. «Прав, за якими судиться малоросійський народ)».
За правління Вітовта (1392–1430) від ординської влади було звільнено Курськ, а сіверські землі південніше річки Сейм були передані в управління потомкам Мамая, які перейшли на російську службу.
Але в 1454 році тодішній володар Новгород-Сіверщини Василій Іванович син Шемякіна, разом з князівством – після конфлікту з литовцями негадано перебіг до московського князя Івана III. За ним інші князі почали перебігати зі своїми уділами до Московського князівства.
Останній удільний князь Новгород-Сіверщини Василь Іванович був убитий агентами московського князя, після чого було захоплено Новгород-Сіверщину. Всі міста колишнього князівства Ігоря Святославича – Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Рильський і Трубчевськ в один рік опинилися в Московії і раптом поставали «исконно русскими».
Гай-гай, скільки звідтоді спливло води з Сейму в Десну! Століття змінювалися століттями, і захоплена Новгород-Сіверщина і справді ставала мовби ж «исконно русской». Про Курськ, який був фортецею Київської Русі, писатимуть, що його «повернуто Росії у 1508 році». Хоча тоді ще й такого терміна, як Росія, не було – він з’явиться десь через двісті років по тому! Московське князівство фортецю Київської Русі Курськ захопило по праву сильного. З 1797 року – центр губернії. Назавжди залишився в Росії. Як і інші міста Новгород-Сіверського князівства – Рильськ та Трубчевськ.
Путивль був забраний московитами у 1500 році, тоді ж було ними захоплено і Новгород-Сіверський. Путивль лише у 1926 році повернувся до України – через 426 років. Дивно, адже Росія те, що в когось забрала, ніколи не повертала, оголосивши його «исконно русским». Повернула Росія і Новгород-Сіверський, але інші міста князівства – Курськ, Рильськ, Трубчевськ назавжди привласнила. Але це, як любить казати один популярний телеведучий, – уже зовсім інша історія.
52
Свого часу Брянськ був заснований на р. Десні як укріплений пункт під назвою Бринь (пізніше Дебрянськ) чернігівськими князями. У 1500 році його захопила Московська Русь. Нині Брянськ – обласний і районний центр РФ.