Деякі історики певні, що саме дід князя Ігоря Олег «Гориславич» був першим руським князем, який почав приводити половців на Русь. В якості, звичайно, своїх союзників у боротьбі з іншими князями.
Інші ж запевняють, що така сумнівна честь належить тріумвірату – Ізяславу, Святославу і Всеволоду, які використали половців – першими на Русі! – в міжусобній боротьбі проти Всеслава Полоцького – про що згадується і в «Слові…»
Але – перший чи не перший, а Олег «Гориславич» (недарма ж йому й прізвисько таке приліпили!) все життя воював із своїми і приводив на Русь половців в якості допоміжної сили у боротьбі за столи та князівства.
Середній син Олега (Ігор) був убитий повсталими киянами, а молодший, Святослав – одружений на половчанці, батько «нашого» Ігоря, як і Олег, теж приводить на Русь загони кочівників. Чи не тут криється і «любов» Ігоря до половців?
Того року, як Ігор Святославич нарешті посів новгород-сіверський стіл, він ледь було його і не втратив. Ще гаразд не встиг і місця на столі-престолі нагріти, і везінням своїм натішитись, як тут так недоречно… Взимку 1180–1181 року Святослав Всеволодович пішов війною на суздальського князя Всеволода Велике Гніздо. Ольговичі[16] заворушилися і почали готувати до походу свої дружини. Змушений був готувати дружину і новоспечений новгород-сіверський князь Ігор Святославич. Не хотілося йому встрявати у не зовсім безпечну справу, де можна легко опинитися крайнім, і тоді на тебе всі гріхи зваляться (та й хто знає, в чий бік може повернутися воєнне щастя, а воно, як відомо, непостійне), але й ослухатися главу Ольговичів не міг.
Довелося спішно готуватися в похід. Правда, в недалекий. Святослав Всеволодович велів Ігореві «стеречи» Чернігів. Від можливого нападу союзників Всеволода. Ігор старанно стеріг Чернігів, але Всеволоду тоді вочевидь було не до Чернігова – напад не відбувся. На превелике щастя Ігоря.
Думав, на тому його участь у княжих міжусобицях і закінчиться. Аж ні. Та й міжусобицям на Русі ще ніколи не було краю – одна закінчувалася, інша, ще кривавіша, починалася. Збройна боротьба між руськими князями тільки розгоралася. І все ж Ігор із зими до літа отримав деякий, бодай і відносний, перепочинок, а тоді все повернулося на круги своя. Влітку 1181 року йому довелося взяти участь у нескінченній, здавалося, боротьбі, яку вів Святослав з главою смоленських Ростиславичів – Рюриком. Святослав і звелів Ігорю разом з половцями, що були найняті ним як підпомога, зайняти позиції вздовж лівого берега Дніпра. І зокрема, біля Чортория, що під самим Києвом. Є там така річечка, що завжди чортом – так казали місцеві жителі, – риє. Звідси і її назва. Чортом підрив той Чорторий і під Ігоря – несподівано на нього напав добірний полк Ростиславичів і завдав такої поразки Ігореві та половцям, що довелося брати ноги в руки й спішно рятувати живота. Половців частково порубали, частково потопили в Дніпрі, а вцілілих забрали в полон. Як іронічно розповість пізніше Київський літопис про ті події, «Ігор, побачивши, що половці переможені, і так з Кончаком (він тоді з ним вперше й познайомився) – вплигнувши до човна, тікав на Городок до Чернігова».
Дивом врятувався. Як і половецький хан Кончак. Власне, врятувалися вони обоє разом, і це ще більше їх зблизило – руського князя і половецького хана, які після того стали чи не друзями. (Пізніше навіть породичаються). Звідтоді Ігор ні-ні та й звертатиметься до Кончака за допомогою, і це невдовзі викличе осуд на Русі. Руські князі мають відбивати кочівників від прикордоння, а не лигатися з ними. Але Ігор як міг відкручувався від походу проти половців, і це тільки погіршувало його репутацію серед руського населення південного порубіжжя. Особливо після 1183 року, коли Ігор не захотів взяти участь у великому – як виявиться, переможному, – поході багатьох південноруських князів на Половеччину під орудою Святослава Всеволодовича київського та володаря південної Русі Рюрика Ростиславича. І все ж повністю відкрутитися від походу на степовиків Ігореві тоді так і не вдалося. Коли останні вдерлися на Чернігівщину і загін їхній виявився невеликим, Ігор таки змушений був напасти на них зі своєю дружиною…
Отже, Ігор народився в сім’ї чернігівського князя Святослава Ольговича, який чимало років боровся з нащадками Володимира Мономаха за Київ. Він був онуком Олега Святославича… Буцімто од нього, від свого одіозного діда, і успадкував Ігор вдачу й характер, водив, як і дід, дружбу з половецькими ханами, використовуючи їх у міжкнязівських чварах. А тим це було тільки на руку, адже за їхню допомогу з ними розплачувалися тим, що дозволяли їм грабувати беззахисне населення та брати його в полон… Його старший брат Олег був новгород-сіверським князем і по смерті батька у 1164 році тринадцятилітній Ігор, онук «Гориславича», переїхав до нього жити. Вже в тринадцять років вперше взяв участь у військовому поході. На жаль, на Київ. Разом з іншими Ольговичами добряче його пограбував. У 20 років вперше взяв участь у битві з половцями – тоді вони були ворогами Ольговичів, і проявив себе як хоробрий і відважний воїн. На той час він залишався безземельним князем і жив при дворі старшого брата Олега, який і годував його. Себто був князем-ізгоєм, це негативно вплинуло на його характер і вдачу – він став невитриманим, злим і мстивим, ніколи не дотримувався міжкнязівських угод, діючи на свій розсуд. Тоді ж він заприятелював із найзлішими ворогами Русі – половецькими ханами, і завжди користувався їхньою воєнною допомогою, аби досягнути свого.
16
Ольговичі – давньоруська князівська династія нащадків чернігівського та новгород-сіверського князя Олега Святославича (сканд. – Helgi – святий, священний, давньоруське Олег) – п. 1115 р. Ольговичі вели затяту боротьбу за великокнязівську владу проти Мономаховичів, часто використовували для цього половців, злих ворогів Русі. Великими князями були Всеволод ІІ Ольгович (п. 1146), його син Святослав Всеволодович (п. 1194) і онук Всеволод Святославич Чемний (п. 1212). Найвідомішим з Ольговичів випаде стати герою «Слова о полку Ігоревім» Ігорю Святославичу.