Залишаємося вашої вельможності зичливі приятелі і брати, Іван Сірко, отаман кошовий, зі всім товариством Війська Низового Запорозького»[11]
Розділ тринадцятий
Моя путь прослалася на Батурин. Бо де ще більше дізнаю правди, де глибше сягну істини, як не в гетьманській столиці. Гетьман — найбільший чоловік краю нашого, отож і правда там найбільша. А довкола нього скупилися інші достойні і вчені люди, походжу і я хоч зокола, послухаю слова мудрого й чогось навчуся сам.
Щойно по всьому південному краю пройшло велике збурення: цар турецький у величезній силі йшов на нас, і сталися там утарчки великі, гетьман Самойлович та князь Ромодановський виступили насупроти нього, й супостат скурав міста Ладижин, Умань, Тростянець, Тульчин, похапав жінок та малії діти, але змушений був відступити, бо запорожці чинили проти нього всілякі контраверсії: кораблі турецькі потопили й дороги перетяли. Гетьман видав універсал, у якому писано, що отримали перемогу над басурманом велику, але в тому універсалі про запорожців сказано незичливо, й те мені незрозуміло, як також і те, чому діяли не єдинокупно, чому поміж гетьманом і кошем Запорозьким немає спілки, адже це на лихо всім нам. Сподіваюся, мені розвидниться в Батурині.
Дорогою трапився мені попутник, миршавенький чоловічок з підлизаним, недавно підголеним чубом і з розумними, але мовби зляканими очима. Познайомилися з ним на постої і далі йшли разом. Попутника звати Педько, він мовчазний, і мова його не селянська, хоч він і каже, що селянин з Батурина.
Ночували в комірчині при корчмі, і вночі Педько почав просити мене бути боярином на його весіллі й вінець тримати. Дивне прохання, дивне весілля, якщо боярина шукають в дорозі, одначе він так упрохував, що відмовити було ніяк, і я погодився. Вінчався Педько рано — вранці в хутірській церквиці під Батурином, з Педькової сторони вінця тримав я, з боку молодої — худа висока дівуля із сизим, неначе в п’яниці, носом. Та й молода не така вже молода. Їй років тридцять, натоптувата, тілиста, з лицем камінним, сердитим. Старий неохайний піп повінчав швидко, й ми поїхали до молодої, куди Педько приставав у прийми. Педьків тесть — колишній збирач податків при гетьманові, та чи то він прокрався, чи новий гетьман хотів мати й нових збирачів податків, його було вигнано, а добро забрав гетьман яко шкодуюча сторона. Лишили тільки хату, велику, на п’ять кімнат, але вона зветшала, стіни пообвалювалися, й дах протікав. У тій хаті й відгуляли якесь нишкове, потайне весілля, бо було тільки кількоро родичів зі сторони молодої, а від молодого й далі один я.
11
Лист написаний 1678 р., одначе мовиться в ньому про події 1674 р., тому автор вміщує його в оповіді після ладижинської оборони.