А що, чи вже обідати іти?
Дмитро
Я кликати прийшов вас до обіду.
Панас
(до невільника)
Покинь! ходім, бо підживитись час.
Невільник
Та так, бо щось воно вже трохи теє...
ВИХІД ІІІ
Дмитро
(сам, дивлячись у слід Панасові та молодому невільникові)
Цураєтесь мене? За віщо ж це?
Не зрадник я і зла вам не зробив...
А важко так на серці, мов би й справді
Я винен чимсь... та й дуже... Боже, правий!
(Мовчить.)
А може, й так? А може, й є провина?
Хіба ж не гріх робити так, як я?
Свій рідний край і жінку, і дитину
Покинув я, я відцурався їх...
Якби раніш хто смів мені сказати,
Що так зроблю,- кривавим боєм я
Напасника скарав би за образу!..
А от тепер і сталось... Боже мій!
Я бачу - гріх.. Мовчить. Але ж яка краса!
Так і сліпить!.. Чи можна ж не кохати?
Оленочко, моя дружино вірна,
Прости мене! Я не цуравсь тебе,
А це мене страшна нелюдська сила
Безмірная вхопила й затягла.
І добра ти, і гарна, і голубка,
І зіркою мені сіяєш ти,-
Дак тут краса така ясна, як сонце,
Як позирнеш, то й сили вже нема:
Душа горить, а розум туманіє,
І гріх тоді здається не гріхом.
ВИХІД ІV
Фатима
(ввіходить)
Ти тут, а я тебе шукала всюди,
Мене вона послала: ти приходь
На ввечері, а по обіді завтра
Ізнов у ту ж альтану й жди.
Хоче йти.
Дмитро
Стривай!
Чого ти так тікаєш?
Чи здорова Вона? Скажи!
А робить що вона?
Чи ще чого до мене не казала?
Ти, може, що забула, то згадай!
Фатима
Здорова, вже ж... недьгує за тобою...
Що казано - тобі сказала я:
Щоб ти її в альтані дожидався,-
Хіба тобі ще мало і цього?
Дмитро
То певно вже баша не їде нині?
Фатима
Зоставсь на день, а завтра виїздить
Уранці він... Коли ж одміна буде
То знов тоді я прибіжу й скажу.
(Виходить.)
ВИХІД V
Дмитро
(сам)
Уранці він поїде - це вже певне...
Колись я ждав як щастя дня цього,-
А що ж тепер?.. Я кривсь од товариства,
Їм не казав, що від'їздить баша,
Але ж вони довідаються завтра,
Зберуться всі і скажуть: час прийшов,
Повинен ти із нами утікати,-
Ти сам казав, сам нас на те підняв!..
І що ж я їм? Що я сказати можу?
Не здужаю покинути її:
Недовгий час із нею раювання
Кайданами до неї прикував
Мене всього!.. Покинуть товариство,
Зостатися - це ж зрадити своїх!
А що ж мені було гидчіш од зради?
Невже ж тепер я відмінився так,
Що став не той? О, Боже всемогучий!
За віщо ти мене сим раюванням
Так велико, так тяжко покарав?!.
ВИХІД VI
Жінка в турецькій простій одежі з накриттям увіходить, озираючись туди й сюди; помітивши Дмитра, підходить до нього швидко збоку, так, що Дмитро її не бачить.
Жінка
Таки знайшла тебе!
Здоров був, Дмитре!
Дмитро
(кинувшися з несподіванки)
Хто ти така? Чого сюди прийшла?
Чого тобі в цьому садові треба?
Жінка
Тебе.
Дмитро
Мене? Хіба мене ти знаєш?
Жінка
А знаю, вже ж... Ти в Тальниківці жив,
Покинув ти там жінку і дитину,
Дмитро
(вражений)
Хто ти така, що знаєш так мене?
Хто ти, що все це відаєш? Кажи!..
Жінка
Я знаю й більш: іще той день я знаю,
Як з жінкою, з дитиною прощавсь,
Самотними їх дома покидавши,
І вирвавсь ти і скочив на коня,
Полинув, зник... Мене ж саму покинув..
Невже ж мене ще й досі не пізнав?!.
(Відкидає накриття.)
Дмитро
(вжахнувшись)
Олено,- ти?!. Чи це мара, мій Боже?
Олена
Це не мара, дружина це твоя
Прийшла... О, мій коханий, мій єдиний!
Я не могла без тебе жити, я
Прилинула, щоб вирвати з неволі
Тебе.
(Кидається йому на груди)
Дмитро
Ой цить, бо ще почує хто!..
Стривай, а то щоб хто ще не побачив...
Олена
(випускає його з рук)
А як тебе шукала я, коханий!
Дмитро
(збентежений)
Та як же це ти опинилась тут?
Олена
Я розкажу... Як я страшне почула:
В неволі ти... Я думала, що вмру...
Я кинулась, на викуп добула,
Позичивши, попродавши, що можна...
Бувай здоров, мій синочку маленький!
Я батенька твого шукати йду.
Матусенько, прощай! гляди онука!..
Ой, Боже мій, як мати не пускала!..
Небитими степами я пішла.
Хоч страшно йти, та помагає Бог.
І він мене направив ночувати
До пана в двір,- до турків їхав пан
Послом од нас... Навколішки я впала,
Благаючи, щоб він мене узяв
До табору свого,- і він послухав,-
Хай віку Бог йому за те продовжить!
Оттако я і опинилась тут.
Два тижні тут шукала все тебе -
І це знайшла, щоб вирвати з неволі.
Як їхати посел додому буде,-
Укупі з ним поїхали б і ми,
Якби твій пан за викуп мій тебе
Пустив; коли ж заправить він ще більше,
Зостанусь я, робитиму йому
І викуп твій я зароблю у нього.
ВИХІД VІІ
Фатима надходе, але вздрівши, що Дмитро з Оленою розмовляють, ховається в кущі, щоб підслухати.
Олена
Чого ж мовчиш ти, милий? Ти такий,
Мов би мені ти, Дмитрику, й не радий.
Не поспитав про сина ти мене,
Про матінку... Моя порадо люба,-
Дружинонько!., промов же слово ти!
Я довго так була без тебе, ждала,
Далекий шлях степами я пройшла,
Щоб глянути на тебе, щоб почути
Те слово знов,- скажи ж мені його!..
Дмитро мовчить.
Мовчиш?.. Мені не знаєш що сказати?
Так довго ми не бачились, і ти
Ласкавого словечка пригадати
Не здужаєш, не можеш ізнайти,
Щоб вірную дружину привітати?
Чого ж це?.. Що тобі?.. Скажи мені!
ВИХІД VІІІ
Панас
(вертається)
А це ще що?.. Чого це тут жінота?..
Та ти, бачу, потурчився украй:
До панії любенько стежку топче
І цю сюди приводить у садок.
Дмитро
Не смійте ви того казати, діду!
Панас
Який страшний!.. А не ходи туди!..
Я бачив сам, як позавчора нишком
В альтаночку до неї ти сховавсь.
Олена
Так он воно!.. Так он чого стріваєш
Немов чужу свою дружину ти!..
Та, може, ні, це помилка,- скажи бо!..
Мій Дмитрику, скажи,- дід помиливсь?
Дмитро мовчить.
Мовчить... то то вже правда?.. Боже милий!..
(Хапається за голову і прихиляється до дерева.)
Панас
Дак он це що! Це жіночка його!..
А я гадав, що це яка туркеня...
Біднесенька! Забилася сюди,
А тут таке... Вертайся на Вкраїну:
Вже він не твій, уже пропав навік!
Олена
Пропав навік!.. Одно сіяло сонце
І згасло вже, бо світить не мені,
Закрилося від мене туманами...
Скрізь темно, ніч... Але ж за віщо це?
За віщо ти свою дружину вірну
Міг промінять отут на бусурменку?
Чому мовчиш? Не відмовляєш чом
Ти, зраднику?! Ні, Боже мій, не те
Хотіла я сказати, ні!.. Спиняється. Покинув,
Зрікаєшся... Та ні! Не можна ж так!..
Не можу я... Ой, Господи, хотiла
Сказати щось - i слова не знайду…
Я все життя віддам, щоб повернути
Iзнов тебе... кохаю над життя…
Вона ж не дасть свого життя за тебе,
Вона тебе кохать не може так…
Хоч як вона нехай тебе кохає,
А все її я переважу в тім!
Панас
А вже ж, що так! То ж жінка, то дружина!.
Олена
Та не мовчи ж! озвися хоч слівцем!
Дмитро