— Сімка? Хай буде в мене, — мовив гравець у картатій сорочці, роздавши усім по карті.
— Мені? Ну, давай! Гм… Так, беру, щоб ти знав! Досить!
Засмаглий брюнет відкрив свої карти.
— Двадцять! Граю відкрито!
— Сім… туз… дама! Ось тобі, маєш! — вигукнув весело Йозеф. — Наче намальовані! Давай сюди, давай сюди! Нарешті я тебе накрив! Хлопці, це треба відзначити. Пане кельнер, три по сто чого-небудь міцненького!
— Виграв п'ятнадцять сірників, і коштуватиме тобі п'ятнадцять крон, — зареготав смугляк.
— Дурниці! — Йозеф розвеселився. — Увечері будемо вдома, знаєш сам, знову надіну на шию подружній хомут. Ну, хлопці, — підняв він чарку, — щоб ми були гладкими!
Пан Шматлік, принісши картярам горілки, помітив, що біля двох лежать маленькі папірці з якимись позначками. «Мабуть, записують виграші. Ото ще бельбаси! — подумав офіціант зневажливо і позіхнув. — Краще б пішли погуляли, погода чудова! Якби моя воля, й хвилинки б не сидів тут…»
Мовчазний гість біля вікна взяв нову газету і запалив ще одну сигарету.
— У цього теж клепки не вистачає, — бурчав про себе пан Шматлік. — Чадить тут, наче Колбенка [17] ! — І, проходячи повз його столик, навмисно замахав серветкою, розганяючи хмару тютюнового диму.
— Можна йти, — сказав «пожежник», ховаючи фотоапарат. — У мене все готово.
Чоловіки обережно зачинили вікно.
Віддавши ключ двірничці, яка зраділа, що все скінчилося благополучно, вони вийшли на вулицю. Пройшовши метрів сто, один «пожежник» дістав сигарету і, підійшовши до юнака, який саме запалював, чемно попросив вогню.
— Старий сивий чоловік у темному костюмі, — прошепотів він, нахиляючись до сигарети. — Маленькі вуса.
У бічній вулиці «пожежників» чекав старий облуплений «Мінор». Чоловіки сіли і, поки автомобіль на великій швидкості мчав до центра Праги, перевдяглись у цивільне.
Не минуло й години, як обидва зайшли до кабінету капітана.
— Товаришу капітан, ось фотографії чоловіка, який у вказаному приміщенні приймав сигнали, — доповів старший і поклав перед начальником фото великого розміру. Трохи згодом він розповів про те, що цей чоловік повідомив про свій прихід, витрусивши з вікна ганчірку. Потім сидів біля нього з нотатником і записував сигнали, поглядаючи вниз в бінокль.
— Дякую, товариші!
Котрбатий відпустив обох і почав з Войтою і Коуколом розглядати фото. Знімки були чіткі, досконалі: ось чоловік витріпує з вікна ганчірку, ось він сидить з біноклем, ось пише, схилившись над підвіконням. Кілька знімків зафіксували окремі деталі його обличчя.
— Перший, — лаконічно відзначив капітан і висипав на стіл карамельки. — Беріть, хлопці.
Але ніхто не скористався з такої нагоди.
— Ну, беріть, беріть! — меланхолійно сказав Йозеф. — Слабак я! Дванадцять і десять — двадцять два… — Він одсунув купку сірників. — Я згадав анекдот про двадцять дві панночки, знаєте? Ні? Тоді слухайте.
Йозеф почав захоплено розповідати примітивний анекдот. Його зацікавлено слухав смуглявий брюнет, а худорлявий співбесідник, засунувши руку під розстебнуту сорочку, погладжував себе по запалих грудях. Закінчивши анекдот, Йозеф перший почав голосно сміятися, до нього приєднався смаглявий, і в їхньому реготі зовсім не було чутно, як щось стиха клацнуло.
Худорлявий схопився за карти обома руками.
Нарешті блондин підвівся, розплатився і, великодушно залишивши панові Шматліку здачу, вийшов на вулицю.
Гравцям теж набридли карти, і вони схилилися над папірцями.
Йозеф, звіривши значки, не більше як за три хвилини шепнув:
— Той самий ключ.
Він подав папірець худорлявому і сказав:
— Їдьте!
— Їду, товаришу капітан, — відповів той пошепки, а вголос вигукнув: — Ну, бувайте, хлопці, зустрінемося на вокзалі. Тільки не насмокчіться десь іще!
Він вийшов з ресторану і, пройшовши метрів сто, дістав сигарету. Підійшовши до молодика, що саме зупинився край тротуару, попросив припалити.
— Все гаразд, — повідомив тихо. — А у вас?
— Їндра пішов за блондином, а я чекаю старого. Прошу, — сказав юнак усміхаючись.
А за годину худорлявий стояв перед Котрбатим і доповідав:
— Товаришу капітан, ось фотографії чоловіка, який передавав сигнали! А це текст передачі, дешифрований капітаном Янаком…
— Дякую, товаришу старшина!
Котрбатий поклав фото на стіл.
— Другий, — промовив він. — Тепер ще гарна панночка…