У цю мить підскочив Гнат і почав рубати полоза по шиї, та тільки
шкура на ньому була така дебела, що шабля її навіть не дряпала. Тут
підскочив на поміч братові Петро з товаришами, й, скористувавшись тим,
що полоз не міг зразу вилізти з-під коня, вони позлазили з своїх коней
і почали колоти гада чингалами. Гад довго ще змагався й, випручавши
з-під коня свій хвіст, розкидав їм козаків на всі боки, але врешті він
знемігся, й козаки розбили йому голову келепами[14].
Визволений кінь не зразу мав силу піднятись на ноги; молодик же й
зовсім не підводився, так що його довелось одливати водою.
Гнат, дивуючись, розглядав полоза, бо досі він про них тільки чув,
а ніколи не бачив, хоч вони й жили в ті часи по всіх запорозьких
степах, де траплялися скелі. Гад був у дванадцять локтів завдовжки й,
як добре дерево, завтовшки. Линовище[15] полоза було дуже дебеле,
слизьке й холодне. Здибатись людині з таким страховищем у степу, де не
було б куди заховатись, то - певна смерть, і Гнат тепер дуже дякував
своєму коневі, що він не підскочив до полоза так необережно, як кінь
молодика.
Два дні йшли запорожці понад Кам'янкою, бавлячись іноді полюванням
на куріпок, хохітву та диких качок, яких і тут траплялося чимало по
плесах річки. Над козаками крутилися чорні круки, а позаду слідкували
вовки, сподіваючись собі здобичі, бо й круки, й вовки здавна звикли до
того, що де ходило Запорозьке Військо, там бувало багато трупу після
бойовищ. На сей раз вовки помилилися, й щоночі, голодні, вони оступали
козацький табір та, не наважуючись наблизитись до нього, здалеку
зорили на козаків з темряви своїми блискучими очима, порушуючи тишу
ночі нудним виттям.
На третій день запорожці звернули з Кам'янки в балку Широку й
вибилися нею на рівний, як море, степ, прямуючи до Кривого Рога, біля
якого зійшлися річки Інгулець та Саксагань. Тепер знову запорожцям
треба було берегтися, бо повз Кривий Ріг під час останньої війни
російським військом був прокладений шлях з Кременчука на дніпровські
гирла та на Кінбург.
Виїхавши далеко вперед на чати, осавул упевнився, що в Кривому
Розі стоїть цілий повк драгунів. Не гаючись, він побіг назад до
Калниболоцького.
- Пане полковнику, в Кривому Розі стоїть повк драгунів, а косяк
їхній пасеться далеченько від коша. Нема легше, як зайняти той косяк
сюди, посадовити на коней усе наше військо й хутко перейти за Буг.
- Може, воно й не трудно так зробити, як ти говориш, - одповів
Калниболоцький суворо, - але ти забув про те, що мандрівка запорожців
на Дунай до турків повинна бути таємницею.
- Так доведеться Кривий Ріг обминати?
- Виходе на те!
- Вести до Орлячого гнізда?
- Добре місце!
Перебалакавши з отаманом, Петро Рогоза вернув вершників назад і
пішов на північ, спускаючись лощинками до річки Саксагані.
Скоро перед очима козаків з'явився на тім боці річки великий
захисний кут, оточений з трьох боків височеннима скелями, а від
Саксагані захищений рясним дубовим гаєм. Цей кут, що звався Орлячим
Гніздом[16], хоч і був близько од Кривого Рога, але добре заховавсь од
нього за скелястими колінами річки.
Спустившись з степу до Саксагані, козаки перейшли її бродом ї
зникли під віттями дубів у темряві захисного гаю.
Через який час запорожці, не розкладаючи багаття, а повечерявши
тим, що в кого було, полягали спати. Тільки Гнатові не спалося:
великий косяк драгунських. коней, що його він бачив сьогодня з гори,
не давав йому спокою.
«Вони ж забрали весь наш січовий косяк, 16 000 коней, - міркував
молодий козак, - так чому ж то нам не можна захопити хоч кілька
десятків їхніх?»
Сон зовсім одлетів од його очей.
«Піти хоч подивитися, де вони пасуться...»
Гнат устав, захопив свій недоуздок і пішов до річки. Над річкою сю
ніч не було нічної тиші, бо жаби по плесах саме справляли, мабуть,
великий бенкет і зчинили такий галас, що їх чути було за півмилі.
Тільки що Гнат вийшов з темряви діброви, як поруч нього опинилася
чиясь темна постать.
- Куди це ти простягся? - почулося питання. Гнат пізнав голос
брата й, щоб не виявити своїх замірів, одповівів:
- Та щось не спиться. Піду в проходку.
- Молодий ще ти, щоб мене дурити, - проказав старший брат. - А
недоуздок нащо?
- Та й у тебе в руці неначе обротька, - одповів Гнат,
придивляючись до того, що держав брат. - Ну, годі ховатися: ти, Петре,