відбивали в собі й страждання, й жах, і надію.
«Мара!» - промайнуло в голові Гната, й він навіть поточився назад.
- Козаче любий! - обізвалася дівчина. - Ти не заріжеш мене, як
татари хотіли зарізати... Я вгадала по твоєму співу, що ти добрий...
Тепер Гнат уже бачив, що біля нього дійсно була дівчина, а не
мара, й, узявши її за руку, почав упадливо розпитувати:
- Як ти, дівчино, тут опинилась і як тебе звуть?
- Мене звуть Катрею. Ми тікали з батьком та з ненькою з Гарду[21],
та нас у степу здибали татари й, пов'язавши всіх, гнали було до Криму.
Біля Кривого Рога вони побачили чиєсь військо та й приволокли нас
сюди, щоб переховати.
- I ви з батьком наважилися самі тікати через Дике Поле?
- Ми не самі були, - відповіла дівчина, - з нами йшло більше
півсотні козаків.
- Як?! - здивувався Гнат. - I вони далися татарам до рук?
- Що ж вдієм, коли козакам не було чим оборонятись: драгуни
одібрали в наших усю зброю!
- Та де ж вони всі - і козаки, й татари?
- Всі тут по печерах! Нас татари батогами загнали в печери, щоб
потім, коли ви підете звідсіля, гнати далі в Крим. Я зараз покажу
печеру, де тато й мати! Я тільки сама вночі вибігла нишком з тієї
печери й заховалася окремо!
Дівчина взяла Гната за руку й хотіла вести до печери, де були її
батько й мати, але враз спинилася й заплакала:
- Боже ж мій! Як почують татари, що їх шукають, вони поріжуть усіх
- і тата, й маму!
- Не плач, Катрусю! - почав заспхжоювати дівчину Гнат. - Вони не
насміють тепер нікого різати, бо тоді їм самим не втекти від козацької
помсти. Ходім скоріше до полковника, а тоді вже будемо визволяти твоїх
батьків.
Гнат повів дівчину до Калниболоцького й переказав йому те, що чув
од Катрі. Запорожці зараз почали обдивлятись у байраці по всіх
печерах, гукаючи по-татарському, що коли татари не вилізуть, то їх
будуть викурювати димом, а якщо вийдуть самохіть, то всі будуть живі.
Татари, не гаючись, порозв'язували своїх бранців, і ті, славлячи
Бога, почали вилазити на світ; слідом же за ними вилазили й татари,
падаючи запорожцям до ніг.
Так було й біля тієї печери, до якої Гната й козаків привела
Катря. Батько й мати дівчини вийшли на світ, і вона обнімала їх,
плачучи з радощів.
Гнат стояв осторонь, дивлячись, як Катря милувалася біля батьків,
і з журбою похилив голову. Він відчував свою самотність тепер ще
дужче, ніж годину до того.
Аж ось Катря обернулася до нього й глянула йому в очі вдячним
ласкавим поглядом. Гнат повеселішав і, коли всі заспокоїлися, умовив
Катриного батька йти з усіма до коша снідати.
Тим часом вартові сповістили, що степом пробігало з десяток
драгунів на північ, а через годину вони вернулися знову й, обминувши
Гайдамацький байрак, попрямували на Кривий Ріг.
- Ну, отож і все їхнє розшукування своїх коней! - сміючись, сказав
Петро Рогоза. - Шкода, що я зайняв такий малий табунець!
Після того як Катря трохи підживилася сніданком, Гнат, щоб побути
з дівчиною на самоті, підмовив її йти подивитись, як у тій печері, де
вона сиділа, тепер пекли хліб. Дівчина охоче згодилась, і вони пішли
поміж дубамй до лощини, де була печера. Тепер з печери вибивалося
полум'я, а з щілин, що були над нею в скелі, виходив дим. Біля печери,
на плесковатому камені, скинувши сорочку й чоботи, вовтузився,
умішуючи тісто, одноокий Дранько. Углядівши Гната, він зрадів:
- А я бідкався, що ти мене зрадив. Давай скоріше ще сушняку!
Гнат з Катрею почали збирати сухі гілки дубів і носити їх до
печери, самі ж вели розмову про те, як жила Катря в Гарді й як ішла
степами.
- Чим же ви годувались у дорозі? - питав Гнат.
- Спочатку їли те, що взяли з собою, а далі, як хліба вже не
вистачило, дуже бідували. По степах їли катран, козельці, бабки,
гірчак та земляні горіхи; по балках: щавель, паслін та полуниці; по
байраках: груші, кислиці, терен, бузину та ожину. Іноді й мед диких
бджіл по скелях знаходили... А тільки без хліба дуже тяжко. Я так ще
якось терпіла, а от тато прямо так захляли, що вже ледве ноги
волочили. Дичини скрізь було багато, та стріляти не було чим. Були б,
мабуть, померли всі, коли б не трапився нам тарпан[22], що його саме
тільки зарізали вовки; так ми вовків одігнали, а самі тарпана спекли
та й доїли. Зазнали ми багато лиха в дорозі. Останнім часом надумали
робити пастки на бабаків та сільці на куріпок, так тоді трохи легше