Выбрать главу

разом з іншими молодиками, на велику заздрісгь Василеві.

Той герць так захопив Василя, що однієї ночі він утік з Січі,

знайшов у степу військовий косяк і, скочивши охляп на одного коня,

почав ганяти його, виробляючи тим часом на його спині всі ті штуки,

які бачив на герці. Він ставав на неосідланого коня ногами, лягав на

нього черевом і лазив коневі навкруги шиї, держачись, мов реп'ях, за

його гриву.

Добрий кінь довго слухався хлопця, але врешті ці іграшки йому

обридли, й він скинув хлопця на землю.

Василь забився так, що деякий час мусів навіть одлежуватися на

траві, слухаючи чмелів, але врешті підвівся на ноги й почвалав до

Січі, заспокоюючи себе на тому, що кінь був не осідланий і не

занузданий і що тільки через те й сталася така пригода.

Одного ранку, на початку літа 1775 року, Василь прокинувся з

незвичайного гомону в курені. Козаки похапцем одягалися й виходили на

майдан.

Спросоння Василь не розібрав, про що в запорожців була розмова, а

тільки скрізь чути було вигуки:

- Москалі за брамою! Гармати жерлами на Січ!

Зрозумівши, що скоїлося щось непевне, Василь скочив з лави й,

підтягши в штанцях очкура, прожогом побіг слідом за козаками. Ввесь

майдан кишів уже запорожцями, мов мурашник. Усі бігли на окопи - побіг

туди й Василь.

Зразу, коли хлопець виліз на стіну, йому здалося, що в степу випав

великий сніг, але, роздивившись добре, він побачив, що степ був білий

від наметів великого війська. Ті намети стояли довгими щільними

лавами, обгортаючи Січу півколом і простягаючись аж геть на гору.

Попереду того білого поля чорніли своїми роззявленими жерлами

гармати, а що ближче до Січі, мов сарана, вкрило степ московське

військо, піше й комонне, виблискуючи на промінні ранкового сонця

залізними багнетами та списами.

Василь ніколи не гадав, щоб можна було зібрати докупи так багато

війська. Того війська було вдесятеро більше, ніж запорожців, навіть

під той час, коли вони торік верталися з турецького походу.

Що робилося далі, Василь не розумів. Він бачив тільки, що якісь

генерали в блискучих убраннях приходили з московського стану на Січ, а

після того кошовий пішов з Січі до білих наметів, і як тілько він зник

з очей козаків, московське військо враз підсунулося під самі січові

окопи, увійшло в Шамбаш і доступилося чавіть до Ковша, де стояли

запорозькі байдаки.

- Зрада! Зрада! - почали гукати запорожці й побігли з окопів по

куренях.

У Січі збилася страшенна метушня. Козаки узброювалися й знову

вибігали на окопи, на майдані ж був такий галас від гомону й лайки, що

розібрати нічого не можна було.

Скоро кошовий повернувся до Січі й щось промовляв до козаків, але

галас на майдані ще збільшився й нарешті там зчинилася бійка. Два

натовпи козаків наступали один на одного, а тим часом третій - притяг

на плечах велику колоду й почав вибивати нею ковану браму пушкарні[5].

Василь чув, як гупала колода й бряжчала залізна брама... бачив, як

метушилися біля пушкарні козаки, й, щоб краще роздивитись, що там

робиться, та здибатись з братами, хлопець побіг на майдан, але там

його зразу звалили з ніг і трохи не затоптали, так що хлопець ледве

врятувався й, вибігши мерщій на башту, почав дивитися відтіля.

З окопів вчувалися вигуки:

- Не віддамо неньки Січі! Ляжем трупом!

А біля пушкарні вже бряжчали шаблі й блищали гострі чингали, - там

лилася братня кров запорожців.

Через який час гупання колоди увірвалося, й залізна брама пушкарні

з стогоном упала на землю. Потишився й брязкіт зброї, й хлопець

побачив, що невеликий натовп січової старшини почав тікати до паланки,

а переможці-козаки почали викочувати з пушкарні гармати та виносити

всяку зброю.

Галас на майдані все ж таки не вщухав, і серед загального гомону

тепер вчувалися вигуки:

- К бісам зрадників! Андрія Ляха кошовим!

- Порохню!.. Порохню!..

- Калниболоцький нехай веде нас! Усі ляжемо за волю та неньку Січ!

Аж ось, трохи згодом, зразу всі потишилися, й Василь побачив, що

серед майдану стоїть панотець з хрестом і про щось умовляє козаків, а

коли він скінчив свою промову, козаки почали розходитись з майдану по

куренях.

Тепер Василь без перешкоди добіг до пушкарні й зазирнув туди:

неглибокий льох був повний усякої зброї та кухов з порохом та кулями.