Нарешті я підвела погляд. Реймонд тим часом розпаковував пакет, у якому були одноразовий лоток для котячого туалету, м’яка подушка та невелика коробка з кормом. Кицька почала вовтузитись у моїх руках, а потім стрибнула на килим, важко гупнувши. Вона попрямувала до лотка, сіла в нього та почала голосно робити свою справу, прикипівши до мене очима. Випорожнившись, вона ліниво загребла сліди задніми лапами, розкидаючи наповнювач для туалету по свіжовимитій підлозі.
Жінка, яка знала, чого хоче, і зневажала принципи ввічливого суспільства. Ми з нею подружимось.
Реймонд відмовився від запропонованого печива, і від чаю також. Він хотів пива чи кави, але в мене не було нічого такого. Турбота про гостей була значно складнішим завданням, ніж я думала. Зрештою, він погодився на склянку води, якої навіть не пив. Реймонд розповів, що Дезі, один з його сусідів по квартирі, знайшов цю кицьку вчора ввечері на задньому дворі його будинку. Хтось запхав її в металевий бак для сміття та підпалив його — Дезі почув крики, коли Реймонд повертався додому з роботи. Я підвелася й побігла до ванної, щоб виблювати рожеві вафлі. Реймонд обережно постукав у двері, але я закричала, щоб він дав мені спокій. Коли я повернулася, вони з кицькою сиділи на дивані, окремо. Я сіла в крісло навпроти, і вони уважно почали дивитися на мене.
— Хто ж таке робить, Реймонде? — промовила я, нарешті опанувавши себе.
Вони з кицькою мали засмучений вигляд.
— Хворі покидьки, — похитав головою Реймонд. — Дезі приніс її додому, і ми переконалися, що з нею все гаразд. У нього алергія на котів, тому ми не могли залишити її в себе. Я хотів віднести її до центру захисту кішок або запитати, чи мама не схоче ще одну, але потім… не знаю, я подумав, що вона може стати приємною компанією для тебе, Елеанор. Тільки скажи, якщо ти проти. Домашні улюбленці — серйозна справа та велика відповідальність…
Це було непросто. З одного боку, я не могла заперечувати, що кицька мені сподобалася. Вона, безсумнівно, мала нахабний, заснований на пропалинах шарм та байдужість, що здатна розтопити лід у серці. Можна сказати, що ця кішка була прагматичною. І водночас це була вразлива істота, що потребувала догляду. Тобто хтось мав її пестити час від часу. Я годилася для цього завдання?
Я пригадала зустрічі в психолога, про те, як ми говорили, що мислити треба раціонально, визначаючи хибні моделі поведінки, і вчитись хоробрості, аби вчинити інакше. «Годі тобі, Елеанор, — сказала я собі. — Будь хороброю. Зараз не так, як раніше, навіть близько. Вона кішка, а ти доросла жінка. Ти більш ніж здатна це зробити».
— Я візьму на себе відповідальність догляду, Реймонде, — твердо мовила я. — Ця істота отримає належне піклування.
— Упевнений, що так і буде, — усміхнувся він. — Вона вже почувається як вдома, їй тут затишно.
Кішка розтягнулася на диванних подушках, наміряючись заснути, хоча одне вухо час від часу сіпалося, стежачи за розмовою.
— Як ти її назвеш? — запитав він.
Замислившись над цим, я схилила голову набік.
Реймонд підвівся.
— Я збігаю вниз на перекур, двері зачиню, — сказав він.
— Не видихай дим у мої вікна! — закричала я йому.
За десять хвилин, коли він повернувся, я сказала, що назву кішку Глен.
— Глен? Та це ж хлопчаче ім’я, — засміявся він.
Я замислилася про всі ті знаки застереження та порожні пляшки.
— Це на честь старого друга, — сказала я.
Наступного ранку я прокинулася і з’ясувала, що Глен лежить поряд — голова на подушці, а тіло під ковдрою, точнісінько як людина. Її величезні зелені очі витріщалися на мене, ніби вона хотіла, щоб я прокидалася. Вона пішла за мною в кухню, а я налила їй трохи води, на яку вона не звернула уваги, і насипала трохи корму, який вона швидко заковтнула й одразу ж виблювала на підлогу. Я обернулася, щоб дістати з-під раковини ганчірку, аби все прибрати, але помітила, що вона їсть своє блювотиння.
— Гарна дівчинка, Глен, — промовила я. Кицька виявилася невимогливою.
Реймонд приніс необхідний мінімум речей, щоб вона могла переночувати, тому, доки вона дрімала на пуховій ковдрі, я потай вислизнула з квартири та сіла на автобус до торгового комплексу, де був великий магазин з товарами для домашніх улюбленців. Я купила їй більше, зручніше ліжко, лоток для туалету з дашком, щоб відокремити її особистий простір, чотири різні види вологого й сухого корму, а ще мішок органічного наповнювача для котячого туалету. Також взяла пляшечку олії, корисної для її шерсті, — потрібно щодня змішувати чайну ложку з її кормом. Мені було байдуже, чи відросте її хутро, адже вона була гарна, але я відчувала, що їй буде краще без пропалин. Мені здалося, що вона не належала до того типу, який любить гратися іграшками, але про всяк випадок я купила блискучий м’ячик і величезну пухнасту мишу, наповнену котячою м’ятою, розміром з велику домашню тапочку. Доштовхавши візок до каси, я зрозуміла, що доведеться викликати таксі, щоб доїхати додому. Я собою пишалася.