— Я знаю, що з нашої останньої розмови минув лише тиждень, але мені здається, що ціла вічність, матусю. Я дуже багато працювала і…
Вона перервала мене милим голосом, переходячи на інший акцент, щоб він пасував до мого. Голосом, який я пам’ятаю з дитинства і досі чую в нічних жахіттях.
— Я знаю, що ти намагаєшся сказати, люба, — почала вона. — Слухай, я не можу довго розмовляти. Тому розкажи, як минув твій тиждень, чим ти займалася? — заторохкотіла вона.
Я сказала, що ходила на концерт, згадавши й прощальну вечірку на роботі. Більше я нічого не розповідала. Щойно почувши її голос, я відчула цей знайомий, тягучий страх. Я ж так чекала, щоб поділитися з нею новинами, кинути їх до її ніг, ніби собака, що несе до господаря впольовану дичину. А зараз не могла відігнати думку про те, що вона їх підхопить і з нищівним спокоєм просто розірве на дрантя.
— Концерт, звучить дивовижно — я завжди цікавилася музикою. Час від часу нам влаштовують вистави, ну знаєш, коли місцеві починають імпровізований концерт у кімнаті для відпочинку, якщо в них є настрій. Це дійсно… це щось.
Вона зробила паузу, а я почула, як вона на когось бурчить.
— Чорти б тебе забрали, Джоді, я говорю зі своєю дівчинкою і не маю наміру згортати розмову заради такої мимри, як ти. — Настала пауза. — Ні. А тепер стули пельку. — Вона кахикнула. — Вибач, люба, що тобі довелося це почути. Вона звичайна наркоманка — її разом із такими ж друзяками впіймали, коли вони крали парфуми в крамниці «Бутс». «Midnight Heat» від Бейонсе, уявляєш? — Вона стишила голос: — Насправді, тут зібрались далеко не злочинні генії, люба, гадаю, професор Моріарті може спочивати спокійно.
Вона засміялася, коктейльна вечірка була в розпалі — радісний, яскравий голос Ноеля Коварда, який насолоджувався захопливою розмовою на терасі, оповитій гліцинією. Я спробувала продовжити розмову.
— То… як у тебе справи, матусю?
— Дивовижно, люба, просто дивовижно. Я займалася рукоділлям — кілька милих леді з добрими намірами вчили нас вишивати подушки. Так люб’язно з їхнього боку приділити нам час, як гадаєш?
Я уявила: матуся з довгою, гострою голкою в руках, і мене обсипало холодом.
— Але годі про мене, — сказала вона, і її уривчастий тон став іще жорсткішим. — Чим думаєш зайнятися? Які плани на вихідні? Мабуть, підеш на танці? Тебе запросив на побачення якийсь залицяльник?
Її слова були в’їдливими, але я намагалася не звертати на них уваги.
— Зараз я працюю над одним дослідженням, матусю, для проекту.
Її подих пришвидшився.
— Я правильно почула? Яке саме дослідження? Дослідження якоїсь речі чи людини?
Не в змозі стриматись, я усе їй розповіла.
— Людини, матусю.
— Он воно що, отже, це таке собі переслідування, чи як? — прошепотіла вона ледь чутно. — Ну ж бо, розповідай… — наказала вона. — Я уважно слухаю, люба.
— Ще немає що розповідати, матусю, — сказала я, дивлячись на годинник. — Я просто декого побачила… дуже милого… і б хотіла дізнатися трохи більше про… цю людину.
Але мені треба відполірувати і вдосконалити деякі речі, перш ніж я зважуся поділитись із нею цією новою, блискучою коштовністю, перш ніж викладу цю новину на її погодження. А зараз я маю тікати, усе це закінчити, будь ласка.
— Як чарівно! Нетерпляче чекатиму новин щодо твого проекту, Елеанор, — весело мовила вона. — Ти ж знаєш, я хочу, аби ти знайшла собі когось особливого. Когось відповідного. Я думаю про всі наші розмови впродовж усіх цих років, і у мене складається враження, ніби ти щось втрачаєш, ніби у твоєму житті не вистачає чогось дуже важливого. Добре, що ти почала шукати… свою другу половинку. Партнера для злочину, так би мовити, — вона тихо засміялася.
— Я не самотня, матусю, — пробелькотіла я, опираючись. — Мені добре й так. Мені завжди було добре самій.
— Ну, ти не мусиш завжди бути сама, чи не так? — підступно прошепотіла вона. Я відчула, як на моїй потилиці виступив піт і волосся змокло. — Проте запитай себе, чи треба тобі залишатися вночі самій, люба, — сказала вона, усміхаючись. Вона вміє себе веселити, хоча в її компанії більше ніхто не сміється. — Ти ж знаєш, що завжди можеш поговорити зі мною. Про будь-що. Чи будь-кого, — зітхнула вона. — Мені справді подобається з тобою розмовляти, люба… Ти цього не втямиш, звісно, але зв’язок між матір’ю і дитиною… як це краще описати… нерозривний. Ми вдвох пов’язані назавжди, розумієш? У наших жилах тече одна кров. Ти росла в мені, твої зуби, твій язик і навіть шийка матки сформовані з моїх клітин, з моїх генів. Хто знає, які маленькі сюрпризи я залишила зростати в тобі, які коди я запустила. Можливо, рак грудей? Хворобу Альцгеймера? Тобі залишається тільки чекати, щоб дізнатись про це. Ти розвивалася всередині мене впродовж усіх цих місяців, мила і затишна Елеанор. І незважаючи на те, як затято ти заперечуєш цей факт, ти не можеш цього зробити, люба, просто не можеш. Неможливо розірвати такий міцний зв’язок.