— Реймонде, — сказала я, — можна в тебе дещо запитати?
— Звісно, — мовив він, роблячи ковток.
— Якби я хотіла купити смартфон, який би ти мені порадив? Я вивчала відносні переваги «айфонів» над «адроїдами», і мені потрібна думка спеціаліста щодо співвідношення ціни та якості.
Моє питання чомусь його здивувало, хоча він працює у сфері ІТ і має часто чути такі питання.
— Ну… — він похитав головою, як великий собака, ніби намагаючись викинути з голови це запитання, — це залежить від багатьох чинників.
Він виклав ці чинники з поясненнями, не дійшовши, однак, жодного корисного висновку, а тоді поглянув на годинник.
— Чорт! Мені час бігти — треба ще взяти пива, перш ніж іти до Енді, а вже майже десята. — Він хутко допив пиво, підвівся й одягнув куртку, попри те що надворі було не холодно. — Ти ж дістанешся додому, Елеанор? — запитав він.
— Так, звісно, — сказала я. — Я пройдуся, сьогодні такий чудовий вечір, і надворі ще світло.
— Тоді побачимося в понеділок. Гарних вихідних!
І він розвернувся, щоб піти.
— Реймонде, зачекай! — зупинила я.
Він обернувся, посміхаючись.
— Що сталося, Елеанор?
— «Гіннес», Реймонде, коштував три фунти п’ятдесят пенсів. — Він витріщився на мене. — Усе гаразд, — сказала я. — Можеш не поспішати, віддаси їх у понеділок, якщо так буде зручніше.
Він відрахував чотири монети по одному фунту і поклав їх на стіл.
— Решту залиш собі, — сказав він і пішов.
Марнотратство! Я поклала гроші в гаманець і допила «Магнерс». Набравшись сміливості від яблучного сидру, я вирішила піти додому довшою дорогою. Так. Чому б ні? Настав час для розвідки.
8
Звісно, немає таких місць, як пекло, але якби воно існувало, то саундтреком до криків, вимахування вилами та інфернального стогону проклятих душ була б суміш «популярних мелодій» із зібрань музичних театрів. Усередині вогненної ями безперервно лунали б повні твори Ллойда Веббера та Райса, а грішники були б змушені це дивитися і слухати цілу вічність. А найгірші серед них, розбещувачі малолітніх і диктатори-убивці, ці твори виконували б.
Завдяки вишуканій творчості такого собі містера Ломонда я нарешті знайшла жанр музики, який мені до вподоби. Загалом це фізика, яку можна почути, хвилі та заряджені частки, а я, як і більшість простих смертних, зовсім не цікавлюся фізикою. Ось чому мене вразило те, що я наспівувала мелодію з «Олівера»! Я подумки додала знак оклику, який вперше здався мені доцільним. «Хто купить цей дивовижний вечір?» Справді — хто?
Один із моїх опікунів мав відеозбірку мюзиклів, які ми розігрували в сімейному колі щовихідні, тому я добре знайома з творчістю Ліонеля Барта, Роджерса, Хаммерштейна та інших, хоча я палко бажала б їх не знати. Я була тут, «на вулиці, де він жив», і це знання тішило мене, спричиняючи трепет та ейфорію. Я майже зрозуміла, чому цей клоун у пальті з мюзиклу «Моя чарівна леді» горлопанив під вікном Одрі Хепберн.
Знайти адресу музиканта було доволі просто. Він опублікував у «Твіттері» мальовниче фото заходу сонця:
@johnnieLrocks
Краєвиди з мого вікна: оце мені пощастило.
#summerinthecity #blessed
На знімку були дахи, дерева й небо, а в кутку виднівся паб, одразу в кінці вулиці, з розбірливою назвою. Завдяки «Ґуґлу» я знайшла його за кілька секунд.
Вулиця, як і більшість вулиць у цій частині міста, складалася з будинків для винаймання. Усі вони мали захищені вхідні двері з панеллю дзвінків, по одному на кожну квартиру. Я стояла на потрібній вулиці. Але який будинок? Звідки розпочати? Я вирішила, що почну з парних чисел. Він був врівноваженою, а не дивною людиною. Це як розв’язати головоломку. Я мугикала пісеньку, поки її розв’язувала, не в змозі пригадати, коли востаннє так почувалася — світлою, блискучою, швидкою. Можливо, це і є щастя.
Так цікаво було бачити на дзвінках різні імена, написані по-різному. Деякі — кульковою ручкою на стікері, який недбало почепили до кнопки. Інші імена надруковані жирним курсивом на клаптиках паперу та приклеєні трьома шарами скотчу. Біля деяких дзвінків прізвищ узагалі не було, або ж мешканці полінувалися замінити напис, коли через хімічні реакції чорнила вицвіли. Я дуже сподівалася на те, що він не належав до останніх, але, про всяк випадок, позначила їх у своєму записнику. Якщо я не знайду серед імен його імені, то повернуся й проаналізую перелік порожніх табличок.