Там була назва групи — її я теж не чула, — а ще дрібнішим шрифтом було вказано ім’я музиканта! Я випустила газету й одразу підхопила. Ніхто не помітив. Вирвавши оголошення, я обережно склала його у внутрішню кишеню сумочки. Ось вона, можливість, якої я так чекала. Віщувана зорями, накреслена долею. Цей автобус, цей ранок… і сьогоднішній вечір.
Прийшовши в офіс, я подивилася адресу, де відбуватиметься виступ о восьмій вечора. Після роботи мені потрібно було купити речі для вечірки, а тепер ще й для концерту. Не так і багато часу. Судячи з веб-сайту, клуб «The Cuttings» був місцем, у якому почуваєшся комфортно, якщо модно одягнений. Як же мені бути там о восьмій, одягненій і готовій? Готовій зустрітися з ним? Може, ще зарано? Чи варто почекати іншої нагоди та підготуватися як слід? Я читала, що кожен має лише один шанс, щоб залишити про себе перше враження, — я б прогорнула цю банальну фразу, але в ній, мабуть, є частка істини. Якщо ми з музикантом збиралися стати парою, наша перша зустріч має запам’ятатися надовго.
Зважившись подумки, я кивнула сама до себе. Одразу після роботи я піду до крамниці, куплю нове вбрання і вдягну його на концерт. О, Елеанор, що може бути простіше? З досвіду я знала, що життя геть не просте, тому намагалася передбачити можливі проблеми та шляхи їх можливого розв’язання. Що я робитиму з одягом, який зараз на мені? Відповідь прийшла легко: у мене досить велика сумка, щоб покласти в неї свої речі. А як щодо вечері? Я не з тих жінок, котрі здатні щось робити натщесерце, і було б незручно знепритомніти перед ним з будь-якої причини, окрім надмірних емоцій. Може, купити їжу в кафе після роботи, аби встигнути до «The Cuttings» на сьому сорок п’ять? Так, це дасть мені досить часу, щоб обрати місце спереду, де ліпший огляд. Так я зможу краще бачити його, а він — мене, звісно ж. От і все, усі проблеми вирішено.
Я мимохіть перевірила, чи відчував він подібне захоплення щодо сьогоднішнього вечора. О, дякую, «Твіттер»:
@johnnieLrocks
Налаштування звуку: готово. Зачіска: готово. Тягніть свої дупи до «Cuttings» сьогодні ввечері, mofo
#nextbigthing #handsomebastard
Небагатослівний чоловік. Мені довелося поґуґлити значення слова «mofo», і, мушу зізнатися, результати мене трохи насторожили. Та, зрештою, що я знаю про дикий світ рок-зірок? Вони використовують незнайомий жаргон, якого він згодом навчить мене, безперечно. Чи могли б ці уроки розпочатися вже сьогодні? Важко було повірити, що за кілька годин я буду поряд з ним. Ох це хвилююче очікування!
Я мала послання для нього, якого ще не надіслала. Ще один знак, що доля сьогодні посміхалась мені. Раніше цього тижня я кульковою ручкою записала йому один з моїх улюблених віршів. Напрочуд економічно ефективне диво! Я ретельно обирала листівку: з одного боку вона була чистою, а з іншого був зображений найчарівніший заєць — довгі вушка, кумедні лапи й навдивовижу рішучий погляд. Він замріяно споглядав на місяць і зорі.
Вітальні листівки дуже дорогі, хоч і виготовлені зі шматочка картону з малюнком. Разом з нею ви отримуєте ще конверт, утім, мусите працювати майже півгодини за мінімальну зарплатню, щоб заробити достатньо коштів на приємну вітальну листівку та другосортну марку. Це було одкровенням: раніше я нікому не надсилала листівки. Але я побачу його сьогодні ввечері, тож мені не треба клеїти марку. Я зможу особисто передати свій скромний подарунок.
У гарній поемі Емілі Дікінсон «Дикі ночі!» поєднуються дві мої улюблені речі: пунктуація і тема знаходження спорідненої душі після тривалих пошуків.
Чудово. Я знову прочитала вірш, обережно облизала клей на конверті (приємний кислуватий смак), а потім написала згори його ім’я своїм найкращим почерком. Я завагалася, ховаючи конверт у сумку. Чи буде сьогоднішній вечір вдалим часом для поезії? Дивні вагання: зрештою, листівка вже куплена та гроші за неї сплачено. Однак я замислилася, чи не варто зачекати, аби побачити концерт, перш ніж переходити на епістолярний рівень. Потрібно бути обачною.
Минула ціла вічність, перш ніж завершився робочий день. Я вийшла з офісу й спустилася в метро, щоб заощадити час, та зайшла в найближчий універмаг біля станції — у той, де я купила ноутбук.
На годиннику було двадцять хвилин по п’ятій, тож універмаг зачинявся менш ніж за годину. Крамниці з жіночим одягом розташовувалися на другому поверсі (я замислилася, коли це одяг для леді встиг перетворитися на жіночий?). Не знайшовши сходи, я вирішила піднятися ескалатором. У неозорій торговій залі я звернулася по допомогу. Перша стрічна жінка була вже немолодою, тому я вирішила, що вона навряд чи зможе дати корисні поради щодо модного одягу. Друга скидалась на підлітка, або ж їй було близько двадцяти, а тому вона була занадто недосвідченою, щоб мені допомогти. Третя — у стилі Золотоволоски — була ідеальним варіантом: мого віку, з гарною зачіскою і в охайному вбранні. Я обережно підійшла до неї.