Трохи поміркувавши, я обрала шматок незрозумілої білої риби, вкритої хлібними крихтами та обсмаженої в олії, а потім покладеної між двома скибками надто солодкої булочки, і все це дивним чином поєднувалося з плавленими шматочками сиру, зів’ялим листком салату і якимось солоним, різким на смак білим слизом, який непристойно стікав з країв. Попри всі зусилля матусі, я не стала гурманом, однак це ж кулінарна істина, що риба та сир не поєднуються. Хтось, безперечно, має розповісти про неї містеру Макдональду. Я не спокусилася на десерт, натомість надала перевагу каві, яка виявилася гіркою і ледь теплою. Цілком логічно, я хотіла все це вилити, але встигла прочитати напис, надрукований на паперовому стаканчику, який попереджав про те, що гарячі рідини можуть завдати шкоди. «Щасливий збіг обставин, Елеанор!» — сказала я собі, тихо посміхаючись. Я почала підозрювати, що містер Макдональд насправді не зовсім розумний чоловік, проте, судячи з незмінної черги, дуже багатий.
Я поглянула на годинник, тоді взяла сумочку й одягнула куртку. Я залишила недоїдену вечерю на столику — зрештою, який сенс у тому, щоб їсти в ресторані та прибирати потім за собою. З таким самим успіхом можна було повечеряти вдома.
Час.
Мій план мав недолік, такий собі первородний гріх: на вході не виявилося квитків. Чоловік у касі почав з мене сміятися.
— Дорогенька, усі квитки були розпродані ще кілька днів тому.
Я терпляче й повільно пояснила, що хотіла лише подивитися першу половину, відкриття дійства, і припустила, що вони без проблем зможуть знайти одне додаткове місце, але, очевидно, це було неможливо через правила пожежної безпеки. Вдруге за кілька днів я відчула, як на очі набігають сльози. Чоловік знову засміявся.
— Не плач, люба, — сказав він. — Чесно кажучи, це не настільки класний гурт. — Він упевнено нахилився до мене. — Сьогодні вранці я допомагав їхньому вокалісту перенести апаратуру з його машини. Він справжній негідник. Не варто дозволяти крихітному успіху затьмарювати ваш розум, я в цьому переконаний. Приємно бути привітним, чи не так?
Я кивнула, замислившись про те, якого саме вокаліста він мав на увазі, і попрямувала до бару, щоб зібрати думки докупи. Я не можу потрапити всередину без квитка, це зрозуміло. А всі квитки розпродано. Тому я замовила напій «Магнерс», пригадуючи з останнього разу, що мені потрібно наливати його власноруч. Бармен під два метри зростом мав дивні, неприродно великі мочки вух, у які він вставив маленькі чорні пластикові кола, щоб розтягнути шкіру. Чомусь я пригадала шторку у своєму душі.
Ця затишна думка про дім дала мені мужність роздивитися його татуювання, які тягнулися через шию на обидві руки. Кольори були дуже красиві, а зображення — щільні й складні. Дивовижно вміти читати чужу шкіру, досліджувати історію чийогось життя по грудях, руках, шиї. У бармена були троянди і скрипковий ключ, хрест, жіноче обличчя… так багато деталей, так мало неприкрашеної плоті. Він побачив, що я витріщаюся на нього, і посміхнувся.
— А у вас є тату?
Я кивнула, посміхнулася і поквапилась до столика, тримаючи в руках свій напій. Його слова прозвучали в моїй голові. Чому в мене немає татуювань? Я ніколи про це не замислювалася, і я ніколи свідомо не приймала рішення щодо того, хочу я тату чи ні. Але чим більше я думала про це зараз, тим більше мене приваблювала ця ідея. Можливо, варто зробити одне на обличчі, щось складне і хитромудре, щось таке, що поєднувалося б зі шрамами, перетворюючи їх на особливу рису. Або ж краще зробити якесь непомітне. Ця ідея мені сподобалася. Наприклад, на внутрішній частині стегна, за коліном чи на ступні.
Я допила «Магнерс», і бармен прийшов забрати порожню склянку.
— Повторити? — запитав він.
— Ні, дякую. Я можу у вас дещо запитати? — Я зробила паузу, здираючи залишки лаку з нігтів. — Дві речі насправді. Перше: це боляче? І друге: скільки коштує зробити татуювання?
Він кивнув, ніби очікував почути мої запитання.
— Я не брехатиму, це до біса боляче, — сказав він. — А от щодо вартості, то вона залежить від того, що ви хочете зробити — є велика різниця між написом «мама» на біцепсі та великим тигром на всю спину. Розумієте?
Я кивнула, у цьому був сенс.