Я вирішила пройтися до великого супермаркету, дорога до якого забере хвилин двадцять. Краще було відразу туди піти, це ефективніше, ніж повертатися додому та виходити знову. Сумка була досить важкою, тому я зняла її з плеча й поставила на хідник, після чого розгорнула складний каркас, який зберігався в одному з внутрішніх відділень. Я склала його, прилаштувала сумку і вуаля! Сумка на колесах. Вона жахливо гуркотіла, але цей звук компенсувався ефективністю від перевезення важких предметів.
Супермаркет пропонував широку лінійку якісних товарів — не лише продукти харчування та напої, а й тостери, светри, фрісбі і романи. Це був не «Теско Метро», а «Теско Екстра». Коротше кажучи, це місце було одним з моїх улюблених.
16
«Теско»! Яскраве світло, зрозуміле маркування, «3 за ціною 2», а ще «Купуй одну одиницю та отримай другу безкоштовно» і «Будь-які 3 одиниці за 5 фунтів». Я взяла візок, тому що мені подобається його штовхати, і поклала сумку на місце, куди зазвичай садять дітей, тож візок став неповороткий, проте це було весело. Я не пішла відразу по горілку, адже вирішила натомість пройтись через кожен ряд, починаючи з відділу електричних товарів і просуваючись уперед, до тампонів, помідорів і кускусу зі спеціями від «Ейнслі Гаррієт».
Я доїхала до відділу хлібобулочних виробів і стала ніби вкопана біля добре пропечених ранкових булочок, не вірячи власним очам. Музикант! Яке щастя жити в невеликому місті, де життя різних людей можуть так запросто перетинатися. «Хто скаже, що це випадковість?» — подумала я. Примхи долі, я вже говорила раніше, поза межами людського розуміння, і, можливо, тут працюють вищі сили, перетинаючи наші шляхи за найбільш невигідних обставин. Опинившись у руках долі, сьогодні вранці я почувалася однією з героїнь письменника Томаса Харді (хоча я мовчки гаряче благала долю не влаштовувати нам жодних зустрічей у непідходящий момент).
Не відводячи погляду від музиканта, я пірнула за сумку, яка стояла на дитячому сидінні у візку, а потім повільно під’їхала до нього. Я стояла так близько, як тільки могла наважитись. Втомлений і блідий, але все одно красивий, він мав трохи неохайний вигляд. Він кинув буханку нарізаного білого хліба в кошик і плавно рушив до м’ясного відділу. Знову я опинилась у невигідному становищі. Я фізично не була готовою знайомитися з ним, бо зранку у вихідні мала не надто доглянутий вигляд і не вдягнула нового вбрання та черевиків. До того ж я не була готовою розпочинати бесіду. У мене з собою навіть не було листівки, щоб йому передати. Урок: я маю бути готовою завжди.
Я вирішила, що було б мудро не ходити за ним, попри мою величезну зацікавленість у його виборі, адже я побоювалась, що мій напханий візок може бути надто помітним. Натомість я пішла прямо до відділу вин і алкогольних напоїв і взяла три великі пляшки горілки преміальної марки. Я збиралася взяти дві пляшки горілки «Глен’с», але на горілку «Смірнофф» була чудова акція. Ох, «Теско», я просто не можу опиратися вашим чудовим пропозиціям!
Як на зло (чи на щастя), музикант стояв біля каси, коли я підійшла до неї. За ним був ще один покупець, тому я сховалася в черзі за таким зручним буфером. Який чудовий вибір покупок! Яйця, бекон, апельсиновий сік («зі шматочками» — шматочками чого, цікаво) і нурофен. Мені довелося стримати себе, щоб не нахилитися вперед і не сказати, що він тринькає гроші: цей розрекламований нестероїдний протизапальний засіб насправді був звичайним ібупрофеном у дозуванні 200 мг, легкодоступний аналог якого продавався за чверть ціни. Але це не могло стати темою для нашої першої розмови. Потрібно було щось привабливіше, щось таке, що запам’яталося б надовго.
Він дістав гаманець із гарної зістареної шкіри і заплатив кредиткою за покупки, хоча я помітила, що загальна сума була менш восьми фунтів. Я подумала, що він просто не носить з собою готівку, як член королівської родини. Поки він говорив з касиркою — жінкою середнього віку, яка, на диво, не помічала чарівності привабливого чоловіка, який стояв перед нею, — я помітила ще одну втрачену можливість. Цього разу я вже не могла стримуватися. Я дістала свій новенький телефон, увійшла у свій незайманий акаунт у «Твіттері» і зачекала, поки він заплатить і вийде на вулицю. Тоді я швидко набрала текст і натисла кнопку «Надіслати».