Я відчула, як крихітна краплина поту скотилася моєю спиною і як затріпотіло в грудях, ніби пташка в пастці. Комп’ютер видав той дратівливий звук, який сповіщає про те, що надійшло нове електронне повідомлення. Я натиснула на іконку, не замислюючись. Як же я ненавиджу ці павловські реакції в собі!
Здоров Е., ти ж ідеш на вечірку до Кіта в суботу? Зустрінемось на станції — близько восьмої. Р.
Він додав до повідомлення картинку: обличчя відомого політика поряд зі схожою на нього мордою пса. Я пирхнула — дивовижна подібність. Під фото він написав: «Ранковий жарт середи», що б це не означало.
Імпульсивно я набрала відповідь:
Доброго ранку, Реймонде. Зображення собаки і політика дуже кумедне. Ти часом не будеш вільним о 12:30, щоб піти на обід? Усього найкращого, Елеанор.
Відповіді не було мало не чверть години, і я вже почала шкодувати, що повелася так імпульсивно. Раніше я нікого не запрошувала приєднатися до мене за обідом. Я звично перевірила соціальні мережі в пошуках бодай якихось новин від музиканта — на «Фейсбуці», у «Твіттері» та в «Інстаграмі» не було нічого нового. Шкода. Коли він мовчав, мене це непокоїло. Я підозрювала, що йому дуже сумно або, що мене непокоїло більше, що він дуже щасливий. Нова дівчина?
Через нудоту я не планувала брати сьогодні повний обід, зупинюсь на смузі з антиоксидантами та невеликій мисці арахісу з васабі. Аж раптом на пошту прийшло нове повідомлення.
Вибач, мав відповісти на дзвінок у службу підтримки. Сказав хлопцю, щоб він вимкнув і знову ввімкнув пристрій. Обреготатися. Обід — це чудова ідея. Побачимося за 5 хвилин? Р.
Я набрала відповідь.
Чудово. Дякую.
Я наважилася не вказувати ім’я, бо зрозуміла, що він і так знає, що це від мене.
Реймонд спізнився, прийшовши не за п’ять хвилин, як обіцяв, а за вісім, але цього разу я вирішила не акцентувати на цьому увагу. Він запропонував піти в кафе на розі, яке йому подобалося.
Цей заклад, доволі богемний і пошарпаний, з розпарованими меблями та купою подушок і ковдр, не був тим місцем, куди я зазвичай ходжу. Яка ймовірність того, що вони тут постійно прибирають? Я замислилася. Мінімалізм — найкраще. Я здригнулася від думки про всіх цих мікробів; тепло та щільні подушки — ідеальне місце для розмноження пилових кліщів і, можливо, навіть вошей. Я сіла за столик зі звичайними дерев’яними стільцями без жодних подушок.
Реймонд, певно, знав офіціанта, який приніс меню і привітався з ним, назвавши його на ім’я. Персонал у кафе, здавалося, належав до того ж типу людей, що й Реймонд: недоглянуті, погано одягнені як жінки, так і чоловіки.
— Тут дуже смачний фалафель, — сказав він, — та суп, — показуючи пальцем у розділ «Спеціальні пропозиції».
— Крем-суп з цвітною капустою і кмином, — прочитала я вголос. — Тільки не це. Не думаю, що це гарна ідея.
Після розмови з Бобом мій шлунок досі млоїло, тому я замовила каву без цукру та сирну булочку. Хай там що їв Реймонд, воно тхнуло трохи підігрітим блювотинням. Він голосно чавкав і не щільно стуляв рота, тому мені довелося відвернутися. Це полегшувало обмірковування пропозиції Боба та завдання, яке він мені доручив.
— Я можу тебе дещо запитати, Реймонде?
Він ковтнув кóли і кивнув. Я знову відвернулася. Наш офіціант сперся на барну стійку, киваючи в такт какофонічній музиці, де було забагато гітари й недостатньо мелодії. Якісь божевільні звуки, що їх могли чути у своїх головах схиблені перед тим, як відрізати голови лисиць і кидати їх у сусідський садок.
— Мені запропонували підвищення до посади офіс-менеджера, — сказала я. — Як гадаєш, варто її прийняти?
Він перестав жувати та зробив ще один ковток напою.
— Це чудово, Елеанор, — усміхнувся він. — Що тебе зупиняє?
Я відкусила булочки — несподівано смачної, набагато кращої за ту, що продають у «Теско». Ніколи не думала, що буду думати так про будь-що.
— Ну, — розпочала я, — з одного боку, мені платитимуть більше. Звісно, не набагато більше, але… досить для того, щоб я могла оновити певні речі. З іншого боку — я матиму більше роботи й більше обов’язків. Крім того, офіс сповнений ледарями та ідіотами, Реймонде. Доволі складно керувати ними та їхнім завантаженням, запевняю тебе.
Він захихотів, а тоді закашлявся — кола пішла не туди.