— Розмір пухлини збільшився.
Я опанувала себе й поклала свою руку на його. Я збиралася щось сказати, але не змогла дібрати правильних слів, тому вирішила просто помовчати та подивилася на нього, сподіваючись, що він здогадається, що я маю на увазі — що мені було дуже шкода, що я захоплювалася тим, як він піклується про Хейзел і Лоїс, що я розуміла, можливо навіть краще за інших, що таке втрата, розуміла, наскільки буває складно й наскільки складніше буде в майбутньому. Неважливо, як сильно ти любиш когось, цього завжди буде недостатньо. Сама любов не здатна вберегти близьких…
— Дякую, Елеанор, — лагідно сказав він.
Він подякував мені!
Нарешті прийшов Реймонд і всівся на своє місце.
— Привіт, старий! — сказав він Мікі. — Як справи у Хейзел?
— Непогано, Реймонде, непогано. Я принесу меню.
Після того як він пішов, я нахилилася до Реймонда.
— Ти вже знаєш про Хейзел? — запитала я.
Він кивнув.
— Паскудство. Їй же до тридцяти, а крихітці Лоїс немає ще й двох років.
Він захитав головою. Ніхто з нас не насмілився промовити жодного слова — насправді додати було нічого. Коли нам принесли замовлення, Реймонд кахикнув.
— Елеанор, мені потрібно дещо тобі сказати. Але це швидше погані новини — вибач.
Я відкинулася на спинку стільця й подивилася на стелю, намагаючись підготуватися.
— Кажи, — промовила я.
У цьому житті не так багато речей, яких я не можу уявити і до яких нездатна підготуватися.
Не може бути нічого гіршого за те, що я вже пережила, — звучить як перебільшення, але це констатація факту. Гадаю, насправді це моє джерело сили, яким би дивним воно не здавалося.
— Справа в Семмі, — сказав він.
Цього я не очікувала.
— Елеанор, на вихідних його не стало. Обширний інфаркт. Принаймні все сталося швидко.
Я кивнула. Це була несподіванка і не така вже й непередбачувана новина водночас.
— Що сталося? — запитала я.
Реймонд почав їсти, і в перервах між жуванням — а то і під час, з набитим ротом, — розповідав подробиці. Навіть не знаю, що здатне відволікти цього чоловіка від їжі. Можливо, вірус Ебола.
— Він був у Лаури, — сказав Реймонд, — дивився телевізор. Жодних скарг, нічого.
— А вона була там, коли це сталося? — запитала я.
Будь ласка, Боже, сподіваюся, ти вберіг її від цього. Намагатися жити після цього, намагатися впоратись з провиною, болем і жахом від усього цього… Я б ніколи не побажала подібного іншій людині. Я б залюбки взяла на себе її тягар, якби могла. Я його навіть не відчую, я в цьому впевнена, його заглушить мій власний.
— Вона була нагорі, збиралася на прогулянку, — сказав він. — А коли спустилася та знайшла його на дивані в такому вигляді, то пережила неабиякий шок.
Отже, це була не її провина. Вона не могла його врятувати, навіть якби спробувала. Усе було добре — наскільки смерть може бути доброю. Над цим я подумаю пізніше.
— Тобто коли настала смерть, він був сам? — запитала я заінтригована. — А поліція розглядає вбивство як можливу причину?
Він подавився бургером з халумі, і я передала йому склянку води.
— Якого біса, Елеанор! — сказав він.
— Вибач, — відповіла я, — просто це спало мені на думку.
— Гаразд, іноді краще не вимовляти вголос те, що першим спадає на думку, добре? — тихо сказав він, не дивлячись на мене.
Я почувалася жахливо. Мені було шкода Семмі та його родину, я почувалася пригніченою через те, що засмутила Реймонда, навіть не бажаючи цього, мені було шкода офіціанта та його дівчину та їхню бідну дитину. Смерть, страждання, вони завжди стаються з хорошими людьми, з добрими людьми, які цього не заслуговують, і ніхто не в змозі це зупинити… На моїх очах з’явилися сльози, і чим дужче я намагалася з ними боротися, тим більше їх ставало. Клубок застряг у горлі, і всередині пекло, ніби від вогню, прошу, будь ласка, тільки не вогонь…
Реймонд пересів на крісло біля мене й обійняв мене за плечі. А потім заговорив м’яким, тихим голосом.
— Прошу тебе, Елеанор, не плач. Вибач… Я не хотів тебе образити. Правда… будь ласка, Елеанор…
Дивна річ — я навіть не очікувала цього, — але, якщо хтось тебе обіймає й притискає до себе, стає значно легше. Чому? Можливо, ця потреба в контакті притаманна ссавцям? Він був теплим і здавався надійним. Я могла відчути аромат його дезодоранту та порошок, яким він прав одяг, — а над обома запахами відчувався слабкий аромат сигаретного диму. Запах Реймонда. Я притулилася ближче.