Молодий чоловік у сірій сорочці і блискучій краватці дивився на гігантський телевізор. Я підійшла до нього та сказала, що хотіла б придбати комп’ютер. Він з острахом поглянув на мене.
— Стаціонарний, ноутбук, планшетний, — заторохтів він. Я уявлення не мала, про що він говорить.
— Я ніколи раніше не купувала комп’ютери, Лайаме, — пояснила я, прочитавши його ім’я на бейджі. — Я дуже недосвідчений користувач сучасними технологіями.
Він відтягнув комір сорочки, ніби намагався звільнити перетиснуте адамове яблуко. Він мав вигляд газелі чи антилопи або однієї з тих нудних коричневих тварин з великими, круглими очима обабіч голови. Тварин, яких зрештою завжди з’їдають леопарди.
Початок видався напруженим.
— Для чого вам комп’ютер? — запитав він, не дивлячись на мене.
— Це вас не стосується, — образилась я.
Здавалося, він от-от заплаче, і мені від цього стало погано. Він був молодим. Я торкнулася його руки, попри те що не люблю дотиків.
— Боюсь, я трохи занепокоєна, тому що мені дуже необхідно бути цього тижня в Мережі, — пояснила я.
Але вираз його обличчя залишався знервованим.
— Лайаме, — повільно мовила я, — мені потрібно придбати комп’ютер, яким я могла б користуватися вдома для того, щоб проводити деякі розшуки в Інтернеті. І надсилати електронні листи. Це все. У вас є щось таке?
Хлопчина поглянув кудись у стелю і замислено промимрив:
— Ноутбук і мобільний доступ до Інтернету?
Заради Господа Бога, навіщо він мене про це запитує? Я кивнула й дала свою кредитку.
Коли я повернулася додому, відчуваючи легке запаморочення від того, скільки грошей щойно витратила, то зрозуміла, що холодильник порожній. Звісно ж, п’ятниця — це день піци «Маргарита», але вперше за весь час я порушила звичний графік. Я згадала, що в шухляді для рушників лежить флаєр, який поклали колись у мою поштову скриньку. Я дістала його та розгладила. Це були безкоштовні купони, термін яких уже давно вийшов. Гадаю, що з того часу ціни піднялися, але, можливо, номер телефону залишився незмінним, і, може, вони все ще продають піцу. Ці старі ціни були сміховинними, і, правду кажучи, я голосно засміялася, коли їх побачила. У «Теско» піца коштувала чверть цієї ціни.
Я вирішила використати його. Так, це було безглузде марнотратство, але чому б ні? Я нагадала собі, що в житті потрібно пробувати щось нове, перевіряти межі й кордони. Чоловік у слухавці сказав, що кур’єр привезе піцу за п’ятнадцять хвилин. Я розчесала волосся, скинула домашні капці, натомість взула робоче взуття. Цікаво, що вони зроблять з чорним перцем? Кур’єр принесе млинок для перцю з собою? Він же не буде розмелювати його на піцу, стоячи на порозі моєї квартири? Я поставила чайник на плиту, якщо раптом йому захочеться чаю. По телефону мені повідомили вартість, і я дістала гроші, поклала їх у конверт і написала «Піца “Пронто”». Я не переймалася адресою. Шкода, що я не поцікавилася, чи потрібно дати кур’єру чайові. Матуся також не зможе мені нічого порадити. Вона не може обирати, що їсти на вечерю.
Недоліком у плані з доставкою піци стало вино. Чоловік у телефоні сказав, що вони не продають його, і, здавалося, засміявся, коли я про це запитала. Дивно: що може бути більш нормальним за піцу з вином? Я не уявляла, чим іще можна запивати піцу. А мені було потрібно щось пити. І, чекаючи на доставку, я переймалася цим питанням.
Зрештою, план із піцою виявився повним розчаруванням. Кур’єр просто тицьнув велику коробку мені в руки та взяв конверт, який він похапцем відкрив прямо переді мною. Я почула, як він пробурмотів: «Хай йому грець» — і зітхнув, коли почав перераховувати монети. Я збирала монети по п’ятдесят пенсів у невелику керамічну мисочку, і мені здалося, що це чудова нагода, щоб їх позбутися. Я поклала трохи більше, але він мені не подякував. Грубо.
Піца виявилася надмірно жирною, а тісто було сирим і не мало смаку. Я відразу вирішила, що більше ніколи не їстиму піцу, привезену кур’єрською службою доставки, і аж ніяк не з музикантом. Якщо колись нам дуже захочеться піци і ми будемо далеко від «Теско», станеться одне з двох: або ми впіймаємо таксі й поїдемо на вечерю в центр міста в милий італійський ресторан, або ж він приготує для нас піцу самостійно. Він замісить тісто, буде розтягувати та розминати його своїми довгими, витонченими пальцями, доки воно не стане достатньо еластичним. Він стоятиме біля плити, тушкуватиме помідори зі свіжими травами, перетворюючи їх на смачний соус, а тоді додасть небагато оливкової олії, щоб надати йому однорідності та лискучості.