— Сидр? — закричала я, намагаючись перекричати гуркіт. — Але, Реймонде, я не п’ю сидр.
— А ти думаєш, що таке «Магнерс», дурненька, — промовив він, обережно штурхаючи мене ліктем.
Я неохоче відсьорбнула трохи — не так смачно, як «Магнерс», але що вдієш. Тут було занадто гучно, щоб розмовляти, тому я вирішила роздивитися приміщення. Сцена була маленькою та вивищувалася лише на метр чи трохи більше від підлоги. Коли я повернуся сюди, припускаю, що Джонні Ломонд буде стояти попереду і в центрі, він зможе легко мене побачити, навіть якщо під тиском натовпу я буду змушена відійти трохи назад. Мабуть, амурові іноді потрібний легкий поштовх.
Аудиторія почала видавати тваринні звуки й кинулась уперед. Ми залишилися стояти на місці — музиканти на сцені вже почали грати. Я затулила вуха руками, не вірячи в те, що чую. Без перебільшення ці звуки можна описати як пекельну какофонію. Що, хай йому грець, що не так з цими людьми? «Вокаліст» переходив від скріма до ґроулінгу.
Не в змозі це терпіти, я побігла нагору, поспішаючи опинитися назовні, задихаючись і трясучи головою, як собака, намагаючись позбутися жахливих звуків, які засіли в моїй голові. Реймонд вийшов одразу за мною.
— Щось трапилося, Елеанор? — запитав він занепокоєно. — Усе гаразд?
Я змахнула сльози з обличчя.
— Це була не музика, це… я навіть не знаю. Жахіття, Реймонде! Страшне жахіття!
Реймонд почав сміятися, і його сміх линув з живота (на щастя, він для цього був добре підготований), а потім він зігнувся, щоб відновити дихання.
— Ох, Елеанор! — сказав він, задихаючись. — Я знав, що ти не фанатка ґрайндкору! Чим, у біса, ти взагалі думала? — Він знов почав хихотіти.
— Я просто хотіла побачити місце, послухати гурт, — сказала я. — Не можу повірити, що подібні звуки існують.
Реймонд заспокоївся.
— Ну, як там кажуть? У житті треба спробувати все, крім кровозмішування та народних танців. Мабуть, до цього списку треба ще дет-метал додати, правда?
Я кивнула.
— Не розумію, про що ти, — жодне з цих слів не має сенсу, — сказала я, потім зробила кілька глибоких вдихів, доки не відчула, що заспокоююсь. — Ходімо відпочинемо в якомусь барі чи пабі, Реймонде, — тихому — і, будь ласка, дозволь мені купити тобі пиво як компенсацію за цей змарнований вечір.
— Він зовсім не змарнований, Елеанор, — він похитав головою. — Вираз твого обличчя! Це один з моїх найкращих вечорів!
Він знову почав сміятися, і, на мій подив, мені це подобалося. Кумедно, що я взагалі нічого не тямлю в жанрах музики. Я зрозуміла, що мені багато чого треба дізнатися про музику, і це було важливо зробити, аби правильно взаємодіяти з музикантом.
— А ти чув Джонні Ломонда і «Піонерів-пілігримів»? — запитала я Реймонда, але він захитав головою.
— А що? — спитав він у відповідь.
Я дістала телефон і відкрила сторінку співака. Якусь мить Реймонд гортав її, а потім запхав у вуха навушники й хвилину чи дві слухав пісню.
— Лайно якесь, — сказав він зневажливо, віддаючи мені телефон.
І я це чую від чоловіка з черепом на толстовці!
— Дійсно?
— У нього типовий гурт, дорога гітара, на якій він не вміє грати, і фальшивий американський акцент. Намагається вдавати, ніби він з півдня… еге ж, з Південного Ланаркширу, — сказав Реймонд, випускаючи цівку диму з кутика свого рота та самовдоволено посміхаючись. Я не була досить обізнаною, щоб погодитися чи не погодитися з Реймондом, тому вирішила нічого не відповідати. У будь-якому разі мені потрібно дізнатися принаймні кілька основних фактів про популярну музику, і, з огляду на нещодавні помилкові думки, я подумала, що Реймонд міг бути моїм найкращим джерелом.
— А ти знаєш багато про музику? — запитала я, поки ми йшли до пабу, який, як запевнив мене Реймонд, був тихим. — «Справжній старий чоловічий паб», — сказав він, хай там що це могло означати.
— Е, так, думаю, що так, — сказав він.
— Чудово, — промовила я. — А тепер прошу, розкажи мені все.
25
У день концерту все було готово. Я мала належний вигляд і почувалася як належить. Якби я могла, то пришвидшила б час, щоб наблизити вечір. Я нарешті знайшла спосіб допомогти собі рухатися вперед. Спосіб замінити втрату здобутком.
Музикант. Як добре, що він з’явився саме зараз. Це була доля, адже після цієї ночі частинки Елеанор нарешті зберуться купи.
Які витончені очікування — біль, бурхливий біль у мені. Я не знала, як його втамувати, але відчувала, що горілка не допоможе. Я просто мусила терпіти, доки ми не зустрінемося, і в цьому полягала сутність цього блаженного тягаря. Залишилося ще трохи зачекати, кілька годин. Сьогодні я познайомлюся з чоловіком, чия любов змінить моє життя.