Я була готова піднятися з попелу й переродитися.
Погані дні
26
Я, гола, лежу на підлозі під столом і дивлюся на його стільницю. Бліде дерево не вкрите лаком і в кутку стоїть бляклий штамп з написом: «Зроблено в Тайвані». Деякі важливі речі виставлено на стільниці — я їх не бачу, але відчуваю, що вони наді мною. Цей жахливий стіл, блакитне меламінове покриття, розхитані ніжки, лак, що почав лущитися від тривалого необережного користування. На скількох кухнях встиг побути цей стіл, перш ніж потрапити до мене?
Я уявляю ієрархію щастя: куплений уперше в 70-х роках ХХ століття парою, яка сидітиме за ним і їстиме страви, приготовані з новеньких кулінарних книжок, вони їстимуть і питимуть з весільної порцеляни, як справжні дорослі. За кілька років вони переїдуть на околицю, а стіл виявиться занадто малим для того, щоб розмістити велику сім’ю, тому він переходить до кузина, котрий нещодавно закінчив навчання й меблює свою першу квартиру на невеличкі кошти. За кілька років він переїжджає зі своєю дівчиною, а цю квартиру починає здавати. Десятки років тут мешкають різні люди, їдять за цим столом, переважно це молоді люди, сумні й веселі, іноді самотні, іноді з друзями чи коханими. Вони ставитимуть на стіл фаст-фуд, щоб кинути щось до рота, або накриватимуть розкішний обід з п’яти страв, тут будуть вуглеводи перед пробіжкою і шоколадний пудинг, щоб зібрати докупи розбиті серця. Зрештою двоюрідний брат продає квартиру, і клінінгова компанія забирає стіл. Якийсь час він марніє на складі, павуки снують павутиння всередині його немодних закруглених кутів, а мухи відкладають яйця в глибокі тріщини. Стіл передають у доброчинну організацію. А потім він потрапляє до мене, позбавлений любові, небажаний, непоправно пошкоджений. Але це лише стіл.
Усе було викладено на столі. Знеболювальні (дванадцять упаковок по двадцять чотири таблетки, видані за рецептом і ретельно накопичені); ніж для хліба (яким мало хто користувався, з загостреними зубцями, готовими прорізати будь-що); засіб для чищення труб («пройде крізь будь-які перешкоди, навіть волосся і жир» — а ще крізь плоть і внутрішні органи). Цей стіл, стіл, за яким я ніколи не сиділа з іншою людиною, розпиваючи пляшку вина. Ця кухня, на якій я готувала лише для себе. Лежачи тут на підлозі, як труп, я відчувала, як гострі крихти прилипають до моїх оголених рук, сідниць, стегон, ніг. Як би ж я була трупом. Недовго, залишилось вже недовго.
Порожні пляшки з-під горілки, які потрапляли в поле мого зору, валялися на підлозі, порожніми. Мені мало б бути соромно, що хтось знайде це місце в такому стані, але я нічого не відчувала. Зрештою, моє тіло приберуть, і, гадаю, на місце приїдуть промислові прибиральники. Квартира дістанеться комусь іншому. Сподіваюся, нові мешканці будуть тут щасливими, залишать для наступних жителів сліди любові в цих стінах, у підлозі та у щелинах віконних рам. Я не залишила нічого. Мене тут ніколи не було.
Не знаю, скільки часу я лежала ось так. Я взагалі не пригадувала, як опинилася на підлозі в кухні і чому я була голою. Я дістала пляшку, яка стояла поряд, занепокоєна тим, скільки горілки там залишилося, але відразу ж відчула полегшення від того, що вона була важкою. Проте це вже остання. Коли я доп’ю цю пляшку, у мене буде два варіанти — встати з підлоги, одягнутися та піти купити ще або ж убити себе. Чесно кажучи, я збираюся себе вбити в будь-якому випадку. Питання в тому, скільки горілки мені знадобиться, перш ніж я це вчиню. Я зробила черговий великий ковток і почала чекати, коли вщухне біль.
Коли я знову прокинулася, то була на тому ж місці. Спливло десять хвилин чи десять годин — гадки не маю. Я скрутилася в позі ембріона. Якщо я не можу бути трупом, то принаймні буду дитиною, яка затишно скрутилася в утробі якоїсь жінки, чистою і бажаною дитиною. Я злегка ворухнулася, повернувши обличчя до підлоги, і виблювала. Я помітила, що рідина прозора з прожилками чогось жовто-зеленого — алкоголь і жовч. Якийсь час я нічого не їла.
Усередині мене так багато рідин і субстанцій, і, лежачи в кухні, я намагалася перерахувати їх усі. Вушна сірка. Жовтий гній, який накопичується всередині прищів. Кров, слиз, сеча, кал, перетравлена їжа в кишечнику, жовч, слина, сльози. Я ніби вітрина м’ясної крамниці з органами, великими та малими, рожевими, сірими й червоними. І все це перемішується з кістками й обтягується шкірою, яка вкрита тонкими волосинками. Шкіряний мішок бракований, вкритий веснянками й родимками, зморшками й дрібними розірваними судинами. І шрамами, звісно. Уявляю, як патологоанатом оглядатиме моє тіло, помічаючи кожну деталь, зважуючи кожен орган. М’ясна інспекція. Провал.