Він вдягне свої старі найзручніші джинси, ті, що щільно прилягатимуть до його струнких стегон, а босі ноги відбиватимуть ритм, поки він тихо наспівуватиме щось своїм солодким голосом і розмішуватиме соус. Він почне збирати піцу, покладе на тісто соус і артишоки, а зверху притрусить фенхелем, потім запхає піцу в духовку і прийде до мене, візьме мене за руку і поведе в кухню. Він накриє стіл, поставить вазу з гарденіями в центрі, чайні свічки мерехтітимуть крізь кольорове скло свічників. Він повільно, з приємним легким звуком відкоркує пляшку італійського вина і поставить її на стіл, а тоді висуне стілець, щоб я могла сісти. Але перед цим він притулить мене до себе та поцілує, його руки лежатимуть на моїй талії, він притискатиме мене так міцно, що я зможу відчути, як пульсує його кров, як приємно пахне його шкіра і який солодкий у нього подих.
Я доїдаю огидну піцу і починаю згинати коробку, намагаючись зробити її достатньо малою, аби вона помістилась у смітник. Раптом я згадую про бренді. Мама завжди казала, що бренді допомагає в стресових ситуаціях, тому я купила пляшку кілька років тому, про всяк випадок. Я поставила її у шафку у ванній, там, де зберігаються інші засоби першої необхідності. Я йду перевірити. Пляшка на місці, стоїть за бинтами і манжетами для зап’ястя — бренді «Ремі Мартін», повна і не відкрита. Я відкорковую її і роблю ковток. Не так смачно, як горілка, але й не огидно.
Я непокоїлася через ноутбук, оскільки ще ніколи не налагоджувала новий комп’ютер, але насправді це було не складно. Мобільний Інтернет також виявився доволі зрозумілою штукою. Я поставила бренді й ноутбук на кухонний стіл, ввела в пошукову стрічку «Ґуґла» його ім’я і натиснула клавішу «Ентер», а тоді затулила очі руками. Кілька секунд по тому я поглянула на монітор крізь пальці. Система знайшла сотні результатів! Здавалося, що це буде доволі просто, тому я вирішила переглядати по кілька сторінок, зрештою, у мене є всі вихідні, тому поспішати мені нікуди.
Натиснувши на перше посилання, я потрапила на його веб-сторінку, яка була заповнена його знімками та знімками гурту. Я підсунулася ближче до монітора, так що мало не торкнулася до нього носом. Я ні вигадала, ні переоцінила його вроду. Наступне посилання вивело на його акаунт у «Твіттері». Я дозволила собі насолодитися трьома останніми повідомленнями, два з яких були насмішкуватими й дотепними, а третє — невимовно чарівним. У ньому він відкрито захоплювався роботою іншого музиканта. Дуже мило з його боку.
Далі — акаунт в «Інстаграмі». Він запостив майже п’ятдесят знімків. Я клікнула на перший-ліпший знімок — обличчя зблизька, невимушене і спокійне. У нього римський ніс, ідеально рівний, з класичними пропорціями. Його вуха також були ідеальними, потрібного розміру, завитки шкіри і хрящі бездоганно симетричні. Очі мали горіховий колір, такий природний для нього, як червоний колір — для троянди, а блакитний — для неба.
На сторінці було безліч знімків, і мій мозок змушував мої пальці натискати на клавіші й продовжувати пошук. Я перевірила решту сайтів, які знайшов «Ґуґл». На «Ютубі» були відео його виступів. Ще я знайшла багато статей і оглядів. А це була лише перша сторінка результатів пошуку. Я читала про нього все, що знаходила, аби дізнатися якомога більше, зрештою, я вмію проводити дослідження та розв’язувати проблеми. І я зовсім не вихваляюся, а стверджую очевидні факти. Знайти про нього якомога більше інформації було правильним рішенням, це розумний підхід, зважаючи на те, що він міг стати коханням усього мого життя. Я взяла бренді, новий записник і загострений олівець, який принесла з офісу. Я сіла на диван, цілком готова складати план дій. Бренді діяв заспокійливо і розслабляв, тому я продовжила його пити.
Коли я прокинулася, на годиннику була третя ночі, а олівець із записником валялись на підлозі. Поволі я пригадала, як почала відволікатися та мріяти, поки бренді проникав усередину. На моїх руках відбилося чорнило — його ім’я написане десятки разів, вписане в серце, так що на моїй шкірі майже не залишилося чистого місця. У пляшці темніло зовсім трохи бренді, буквально на один ковток. Тому я допила його та пішла спати.
3
Чому він? Чому зараз? У понеділок вранці, чекаючи на автобус до роботи, я намагалася знайти відповіді на ці запитання. Це було непросто. Хто ж може збагнути примхливу долю? Мислителі, значно розумніші за мене, намагались розв’язати цю загадку, але їм так і не вдалося дійти бодай якогось висновку. І ось він, ніби подарунок Небес, — вродливий, елегантний і талановитий. Зі мною все було гаразд, по-своєму, але мені потрібно було, щоб матуся була щасливою, потрібно, щоб вона була спокійною й дала мені спокій. Хлопець (чоловік?) міг би мені в цьому допомогти. Річ не в тому, що мені був хтось потрібен. Як я вже казала раніше, зі мною все було гаразд.