Дивно, що він наглядав за мною, особливо зважаючи на не надто приємні обставини, у яких він знайшов мене після концерту. Раніше, коли я почувалася засмученою та пригніченою, люди, які на той момент були в моєму житті, просто телефонували соціальному працівнику і мене забирали в інше місце. Реймонд нікому не телефонував і не просив втрутитися якусь службу. Він сам вирішив доглядати за мною. Я замислилася над цим і дійшла висновку, що для деяких людей непроста поведінка не є причиною розривати з вами контакти. Якщо ви їм подобаєтеся — а я пам’ятаю, що ми з Реймондом погодилися бути друзями, — тоді, здається, вони готові підтримувати контакт, незалежно від того, сумно вам, чи ви пригнічені, чи у вас непроста поведінка. Це стало своєрідним одкровенням для мене.
Цікаво, а в сім’ях теж так? Теж є батьки чи сестра, які говорять, що будуть поряд, незважаючи ні на що? Не те що ви б сприймали їх як належне (у цьому житті нічого не можна сприймати як належне), а просто знали, що вони будуть поряд, якщо вам потрібні, попри те, як усе погано. Зазвичай я не схильна до заздрощів, але мушу зізнатися, що мені болить від цієї думки. Однак ще дужче мені болить смуток від того, що я ніколи не матиму шансу дізнатися, що таке… як же це називається… безумовна любов, мабуть.
Але нема чого плакати над втраченим. Реймонд трохи показав мені, якою вона має бути, тому я була щасливою від цієї нагоди. Сьогодні він приїхав з пачкою м’ятних цукерок і — неймовірно — гелієвою кулькою.
— Я знаю, що це дурість, — він усміхнувся, — але, йдучи на автобус, я проходив повз крамницю на площі і побачив там хлопця, який продавав ці кульки. Я подумав, що це могло б тебе підбадьорити.
Я побачила кульку і засміялася, несподіваний приплив почуттів, незнайомий мені досі. Він передав мені мотузку, і кулька злетіла до стелі, а потім вдарилася об неї, ніби намагалася втекти.
— А що це? — запитала я. — Це… сир?
Раніше мені ніхто не дарував гелієвих кульок, і вже точно ніхто не дарував кульки такої дивної форми.
— Це Спанч Боб, — сказав він, вимовляючи слова дуже повільно й чітко, ніби я була ідіоткою. — Спанч Боб Квадратні Штани.
Напівлюдина-напівгубка з великими передніми зубами! Продається ніби щось зовсім непримітне! Люди завжди казали, що я дивна, але насправді, коли я бачу подібні речі, то розумію, що мене можна назвати відносно нормальною.
Я заварила нам чай. Реймонд поклав ноги на кавовий столик перед диваном. Я хотіла попросити його прибрати ноги, але потім мені спало на думку, що в моїй квартирі він почувається як у себе вдома, доволі комфортно, щоб тут розслабитись і повною мірою використати меблі. Насправді ця думка була доволі приємною. Сьорбаючи чай — а оці звуки мені подобалися менше, — він запитав про візит до лікаря. Раніше цього тижня, після того як Реймонд навів переконливі аргументи про важливість отримання кваліфікованої поради фахівця щодо мого душевного стану, а також про ефективність сучасних методів лікування будь-яких проблем з психічним здоров’ям, я зрештою погодилася записатися на прийом.
— Я йду завтра, — сказала я. — О пів на дванадцяту.
Він кивнув.
— Це добре, Елеанор. Пообіцяй мені, що будеш максимально чесною з лікарем, що розкажеш йому про все, що відчуваєш, про все, що пережила.
Я замислилася над цим. Я вирішила, що розповім лікарю все, але я не збиралася згадувати про невелику купку таблеток (яких більше немає в моїй аптечці — Реймонд змив їх в унітаз, зовсім не замислюючись про довкілля. Тоді я вдавала роздратування, але потайки раділа, що позбулася їх), а ще я вирішила нічого не казати про розмови з матусею і про наш дивний, безплідний проект. Матуся завжди казала, що слід надавати інформацію людям, які пхають носи в чужі справи, залежно від її необхідності, а згадані теми не були необхідними. Лікарю потрібно було зрозуміти, що я почувалася дуже нещасною, аби порадити, як краще впоратися з цим станом. Нам не потрібно копатися в минулому, розмовляючи про речі, яких не можна змінити.
— Обіцяю, — промовила я. Але схрестила пальці.
29
Коли лікарка виписала мені лікарняний, я замислилася, чи зможу бути неробою. У мене завжди була робота на повний день, я почала працювати в Боба через тиждень після випуску з університету, і за всі ці роки я жодного разу не брала лікарняний. На щастя, я маю дуже міцне здоров’я.