Спина досі пульсувала болем: учора Кеймон її відшмагав. Кров, мабуть, зіпсувала сорочку, але нової купити Вен не могла. Кеймон забирав собі її платню, щоб відшкодувати борги, які лишив Рін.
«Але я сильна», — подумала вона.
У цьому була дивна іронія. Шмагання майже не завдавали їй болю, адже часті напади братового гніву зробили Вен стійкою і водночас навчили її видаватися нещасною і зламаною. Певною мірою вона знаходила в побоях захист. Синці й рубці гоїлися, але кожен удар батога загартовував її дедалі більше. Робив її сильнішою.
Кеймон підвівся й дістав із кишені жилета золотий годинник. Відтак кивнув до одного з поплічників, а тоді обвів приміщення поглядом, шукаючи... її.
Його очі зупинилися на Вен.
— Час іти.
Дівчина нахмурилася. «Іти куди?»
Будівля міністерського Кантону фінансів справляла неабияке враження, хоча, як на те вже пішло, усе, що стосувалося Сталевого Міністерства, мало схильність справляти неабияке враження.
Високий і масивний будинок мав на фасаді величезне вікно-троянду[1], але ззовні скло було темне. Поруч із вікном звисали два великі прапори, на їхній червоній з плямами від кіптяви тканині видніли написи, що звеличували Пана Всевладаря.
Кеймон критичним поглядом вивчав будівлю. Вен відчувала його острах. Кантон фінансів був далеко не найстрашнішим — Кантон інквізиції або навіть Кантон правовір’я мали куди зловіснішу репутацію. Однак добровільно зайти до будь-якого з підрозділів Міністерства, віддати себе в руки зобов’язувачів — на таке зважуються тільки після тривалих роздумів.
Кеймон глибоко вдихнув і рушив уперед, щокроку постукуючи по бруківці дуельним ціпком. Він був одягнений у багате дворянське вбрання, а шість членів ватаги, зокрема й Вен, супроводжували його під виглядом «слуг».
Дівчина піднялася сходами за Кеймоном, а тоді зачекала, коли один із ватажан вискочив наперед, щоб відчинити двері для свого «пана». З усієї шістки, схоже, тільки Вен нічого не знала про плани ватажка. Видавалося підозрілим те, що Терона, Кеймонового спільника по афері, з ними не було.
Вен зайшла до будівлі Кантону. З вікна-троянди падало густо-червоне світло, помежоване іскристими блакитними променями. Наприкінці довгого вестибюля за столом сидів самотній зобов’язувач із татуюваннями середньої ланки.
Кеймон підійшов до нього, глухо постукуючи ціпком по килиму.
— Я лорд Жедю, — повідомив він.
«Що ти замислив, Кеймоне? — подумала Вен. — Ти казав Терону, що не хочеш зустрічатися з преланом Лером у його офісі в Кантоні. А тепер сам прийшов сюди».
Зобов’язувач кивнув, записавши щось до реєстраційного журналу.
— Можете взяти з собою одного супутника й пройти до чекальні, — він вказав рукою. — Решта мусять лишитися тут.
Відвідувач презирливо чмихнув, даючи зрозуміти, що він думає про таке обмеження, але зобов’язувач не підвів очей від журналу. Якусь хвилю Кеймон постояв, і Вен так і не зрозуміла, чи він справді розсердився, чи тільки вдає обуреного аристократа. Урешті він тицьнув пальцем у Вен.
— Ходімо, — сказав він, відтак обернувся й перевальцем рушив до вказаних дверей.
У пишно облаштованій чекальні в різних позах нудилися кілька дворян. Кеймон вибрав собі крісло й усівся, а тоді вказав на столик із вином і тістечками в червоній глазурі. Вен слухняно подала йому келих вина й тацю з тістечками, намагаючись не зважати на власний голод.
Кеймон узявся наминати тістечка, тихо плямкаючи губами.
«Він нервує. Ще більше, ніж минулого разу».
— Коли ми зайдемо, щоб я не чув від тебе ані слова, — пробурчав Кеймон з набитим ротом.
— Ти зраджуєш Терона, — прошепотіла Вен.
Кеймон кивнув.
— Але як? Навіщо?
Теронів план був складний для виконання, але сам задум був простий. Щороку з розміщених на півночі навчальних закладів Міністерство переправляло новий випуск своїх послушників, майбутніх зобов’язувачів, на південь, до Лютаделя, щоб закінчити їхній вишкіл. Терон довідався, що ці послушники та їхні наставники під виглядом багажу перевозили з собою чималі суми міністерських коштів, щоб передати їх на зберігання в Лютаделі.
Влаштувати розбійницький напад в Останній імперії було досить складно, адже всі водні шляхи повсякчас патрулювалися. Проте якби хтось сам організовував перевезення послушників, грабунок ставав можливим. У потрібну мить сторожа напала б на власних пасажирів... Можна було непогано заробити, а потім скинути все на розбійників.
— Теронова ватага слабка, — відповів Кеймон. — Він занадто багато витратився на підготовку цієї роботи.
1
Кругле вікно, зазвичай великих розмірів. Рама відзначається радіальною симетрією і мереживним оздобленням, схожим на пелюстки квітки. (Тут і далі — прим. пер.)