«Чудово, — подумав Келсьє. — Пробач, Білґу, але хтось мав це сказати, і вочевидь, то не міг бути я».
— Схоже, у нас тут із тобою незгода, — мовив він уголос. — Бо я вірю в цих людей і в їхню велику мету.
— А я вірю, що ти дурень, який дурить нас і себе самого! — проревів Білґ. — І я був іще більшим дурнем, коли дозволив затягти себе в ці трикляті печери! Якщо ти такий впевнений у нашій перемозі, чому тоді нікому не можна виходити звідси? Ми тут — наче в пастці, сидимо й чекаємо, доки ти пошлеш нас помирати!
— Ти зневажив мене, — різко кинув Келсьє. — Тобі чудово відомо, чому нікому не дозволено покидати печери. Чому тобі так кортить вибратися звідси, солдате? Може, щоб продати своїх товаришів Панові Всевладарю й заробити кілька легких скринців за сім тисяч життів?
Білґове обличчя побуряковіло.
— Я ніколи б такого не вчинив, але й відправити себе на смерть я не дозволю! Ця армія — витратний матеріал.
— Твої слова — це слова зрадника, — відказав Келсьє. Він обернувся й оглянув юрбу. — Командувачу не годиться викликати на бій свого солдата. Чи є серед вас хтось, хто бажає захистити честь цього повстання?
Підвелися кількадесят чоловік. Ватажку відразу впав у вічі один — нижчий за решту, він мав той щирий запал, який Келсьє зауважив ще раніше.
— Капітане Дему!
Юний капітан миттю вискочив наперед.
Келсьє вихопив свій меч і кинув його добровольцеві.
— Умієш користуватися цим, хлопче?
— Так, сер!
— Дайте хтось зброю Білґові й знайдіть дві кіраси, — Келсьє обернувся до бунтівного здорованя. — У дворян є традиція. Коли двоє чоловіків мають суперечку, вони вирішують її за допомогою дуелі. Здобудь перемогу над моїм бійцем — і ти вільний іти звідси.
— А якщо він переможе мене? — запитав Білґ.
— Тоді ти помреш, — відказав Келсьє.
— Я однаково помру, якщо залишуся, — мовив солдат, беручи меч із рук сусіда. — Я згоден.
Келсьє кивнув і махнув рукою, щоб солдати повідсували столи й звільнили місце. Усі попідводились і з’юрмилися довкола, щоб спостерігати за поєдинком.
— Келе, що ти робиш? — просичав над вухом Гем.
— Те, що треба.
— Те, що... Келсьє, цей хлопчина — не рівня Білґові! Я довіряю Дему — інакше б не призначив його капітаном, — але він — не настільки вмілий боєць. А Білґ — один із найкращих мечників у армії!
— Солдати це знають? — запитав Келсьє.
— Звісно! Скасуй дуель. Дему трохи не вдвічі менший за Білґа — він поступається йому розмахом рук, силою, вмінням. Від нього мокрого місця не лишиться!
Келсьє пустив прохання повз вуха. Він мовчки сидів, спостерігаючи, як Білґ і Дему виважують у руках мечі, тимчасом як товариші застібають на них шкіряні кіраси. Коли приготування закінчили, Келсьє дав знак починати бій.
Гем застогнав.
Поєдинок не мав би затягтися. Обидва бійці мали довгі мечі[5] й легкий обладунок. Білґ упевнено ступив уперед і завдав кількох пробних ударів. Хлопчині вистачило вміння, щоб відбити їх, але цим він виявив майже все, на що був здатен.
Глибоко вдихнувши, Келсьє підпалив сталь і залізо.
Білґ замахнувся, але ватажок ледь-ледь відштовхнув лезо вбік, даючи змогу Дему уникнути його. Юнак зробив випад, але Білґ легко відбив його й атакував ураганом ударів. Дему поточився і спробував відскочити, але рухався занадто повільно. Клинок падав на нього із жахливою невідворотністю.
Келсьє розвогнив залізо і, щоб урівноважити себе, «потягнув» за ліхтарний тримач позаду. Відтак схопив залізні заклепки на кірасі Дему й, коли той відстрибував від ворожого меча, різко смикнув. Юнак по невеличкій дузі відлетів назад, опинившись за межею досяжності противника.
Дему незграбно приземлився, а Білґів меч тим часом ударився об кам’яну підлогу. Здоровань підвів здивований погляд, а натовпом прокотився вражений гомін.
Білґ загарчав і кинувся вперед, високо здійнявши зброю. Дему заблокував його замашний удар, але противник легким рухом відбив убік клинок юнака. Білґ знову замахнувся, і Дему інстинктивно здійняв руку, захищаючись.
Келсьє «штовхнув» Білґів меч, і клинок завис у повітрі. Молодий капітан завмер зі здійнятою рукою, і видавалося, наче він зупинив меч противника силою думки. Бійці стояли так якусь мить: Білґ силкувався опустити меч, а Дему вражено витріщався на власну руку. Трохи випроставшись, юнак несміливо повів рукою вперед.
Келсьє «штовхнув», і Білґ відлетів назад. Здоровань зі здивованим криком повалився додолу. Коли за мить він скочив на рівні, «збурювати» його емоції не було потреби. Люто заревівши, він схопив меча обіруч і кинувся на Дему.
5
Довгий меч (англ. longsword, інша назва — півтораручний меч) — тип меча, що має хрестоподібний ефес із руків’ям для дворучного використання, пряме двосічне лезо приблизно 85-110 см і важить приблизно 1-1,5 кг.