— Двічі на день тобі купують яку-небудь жратву. Хаваєш на вулиці, у смердючому підворітті або в машині. Спиш там же. Потім тебе будять. Виступаєш, гадки не маючи, де ти — у Бат-Ямі чи Нетанії. Від гівна гівна не шукають. Усі вулиці і площі схожі одна на одну. Піпл однаковий скрізь, усіх пацанів звуть Дан, усіх дівчат — Іфат, окрім росіян, звичайно, — ці всі Жеки та Машулі. А всі інші — просто безіменні скуперфілди. Позавчора мені один козел, уявляєш, кинув у кепку двадцятишекелевий папірець і поліз вигрібати п’ятнадцять шекелів здачі. Тільки дивом я не врізала йому добрячого стусана. Ну ось, після кількох таких деньків ти вже не розбираєш, ранок у тебе чи вечір, приїжджаєш ти чи від’їжджаєш. Закінчуєш своє шоу, аплодисменти, дуже вам вдячна, збираєш грошики і гребеш на стрілку, де тебе вже чекає тачка або, навпаки, чекає когось іншого в іншому місті, ось і смажишся кілька годин на сонечку.
Обличчя Шелі стало жорстким, сповненим ненависті і якимсь занадто дорослим.
— Нарешті тачка приїжджає, цей твій лімузин, «ламборджині», «мазда», «субару» трахана. Залазиш у неї, мов те ягнятко, і кемариш ще годинку, щоб відмазатись від базару про теорію відносності з цією сарделькою за бубликом. На кінець дня вже ні фіґа не пам’ятаєш: де була, що робила і як тебе звати. А коли тебе привозять під ніч, ледве вистачає силоньки, аби проковтнути це згоріле на хрін пюре Пейсахової матусі, заповзти у свою нору і впасти в сплячку. Ось бачиш, — Шелі широко усміхнулася і низько вклонилася, — справжнісінька шикарна житуха мегазірки.
Тамар довго мовчала, відчуваючи, як затерпли суглоби, ніби під ударами, які ще тільки чекають на неї.
— А як же ти тут сьогодні?
— Сьогодні, — розсміялася Шелі, — до мене приходила інспекторка з поліції, така, знаєш, старперша зі значком, яка вважає, що після тостера вона — найбільший винахід Господа Бога. Зате у мене разок на місяць є вихідний — щоб вислухати всі ці «Ну скажи мені, Шелі, чому ти не хочеш допомогти нам допомогти тобі?»
— А що ти таке зробила, якщо тобою цікавиться поліція?
— Що я зробила? Ти краще спитай, чого я не зробила! — Шелі зніяковіло хихикнула. — Ну ти даєш... одразу видно, що ти новенька. Тут у нас про таке не питають. Тут чекають, щоб тобі самі розповіли. Не розповідають — не питай. Ну, коли ти вже спитала... то я тобі відповідаю: я нікого не замочила, окрім кількох пачок «Мальборо», які законно експропріювала. Ну як, ти ще не гепнулась з ліжка?
— Ні. Так ти що, украла сигарети?
— Першого ж дня, як втекла з дому, у мене свиснули гаманця. Ще на центральній автобусній станції в Холоні. А я без сигарет тут же, на місці, можу копита відкинути, це тобі не жрачка і не водичка. Звідки мені знати, що у них там телекамери, детективи та інша бодяга?
Дінка загавкала. На них упала широка тінь. У дверях, цілком заповнивши отвір своїм тілом, стояв Пейсах. Тамар здригнулася від думки про те, що він слухає їх уже кілька секунд. Щоб пройти в кімнату, Пейсаху довелося пригнути голову. Очі з неприязню вивчали дівчат.
— Вже клуб тут мені організували? — гаркнув він.
— А чого, не можна? — обурилася Шелі.
Він принюхався.
— Припни язика, та дивися не спали матрац!
— А чого? Тобі що, і клопи знадобилися? Стоп-стоп! Еге ж, блошиний цирк, як у Чарлі Чапліна! — І Шелі показала, як блоха скаче з однієї руки на другу.
— Ти... — Пейсах прихилився до стіни і потерся об неї якимсь ковзаючим рухом, від якого у Тамар чомусь раптом звело живіт. — Ти ніколи нічого не навчишся, еге ж? — Пейсах говорив дуже повільно, майже по складах. — Одного чудового дня, прекрасна моя леді, одного чудового дня ти ось на стілечки перетиснеш, — він показав на пальцях, — і одразу опинишся в ду-у-уже неприємному становищі. Ду-у-уже, ду-у-уже неприємному.
Ось тепер Тамар виразно побачила, як добродушний ведмедик обернувся на досвідченого дикого ведмедя з могутніми кігтями. Вона з подивом подумала, що навіть шкіра на його обличчі задубіла.
— Ну то до чого ти ведеш? — зітхнула Шелі і, на радість Тамар, обернулася до Пейсаха спиною.
— Повір мені, що до цього ду-у-уже недалеко, вже ду-у-уже, ду-у-уже недалеко. Одного чудового дня мій терпець урветься, і ми тоді помилуємося на твоє геройство. Як тоді, пам’ятаєш? Пам’ятаєш, як приповзла вночі вся в кровищі і в синцях, благаючи, щоб тебе взяли назад? Пам’ятаєш чи забула?
Шелі зосереджено стежила за кілечками диму, що пливли до стелі.
— Тому сиди і не варнякай, не псуй мені нову дівку. Ви б краще спустилися на кухню допомогти з вечерею.
— З пюре, — поправила Шелі.
Пейсах люто зиркнув на неї і вийшов.
— Ти його зовсім не боїшся, — здивувалася Тамар.
— А що він зі мною зробить? Я йому до зарізу потрібна.
— Чому?
— Та ти знаєш, скільки я йому щодня приношу? Вже не менше п’ятисот шекелів.
— П’ятисот? — Тамар вражено помовчала. — Самим лише співом?
— Я не співаю, — розсміялася Шелі. — Я пародіюю. Таке собі комік-шоу, здебільшого співачок показую.
— То чому ти не працюєш сама? — спитала Тамар. — Чому ти повинна віддавати йому гроші?
— Тому що сама на вулиці — не канає. Деньків два-три ще можна. Тебе тільки перевіряють здалеку. Перевіряють, чи не підсадна ти часом. А вже потім починається справжній морок. Ти вже мені повір, я пробувала. Чула, що він розповідав? Я рачки приповзла.
Тамар на хвильку задумалася, а потім попросила:
— Покажи Ріту.
— Тобі, чи що? Ніби персонально? А чого, ноу проблем!
Шелі зіскочила з ліжка, набрала повні легені повітря.
Тамар мимоволі усміхнулася.
Шелі показала Ріту, Мадонну, а під кінець і Ципі Шавіт з її «Всі пішли на свято». Співати вона не вміла, Ідана б просто вирвало, але у неї був радісний, іскристий талант, здорова, без потреби виправдовуватися грубість, і Тамар реготала до сліз, устигнувши подумати, що з Іданом і Аді вона завжди сміялася зовсім іншим, розсудливим сміхом. А потім Шелі стомилася і миттєво вирубилася — просто простяглася на своєму матраці, сказала: «Ніч», накрилася з головою й одразу заснула.
Тамар посиділа на краєчку ліжка, трохи приголомшена таким стрімким розставанням. Потім кивнула Дінці і шепнула: «Ходім». Треба спуститися на кухню — і щоб Пейсаха зайвий раз не дратувати, і щоб почати освоюватися в цьому «пансіоні».
Наступного ранку Тамар розбудили о шостій годині. Худий хлопець з густими бачками грубо розштовхав її:
— Ану вставай! Через півгодини чухаємо.
Їй здавалося, що вона не спала всю ніч. До третьої раз у раз поглядала на годинник, все дослухаючись, чи не відчиняються зовнішні ворота: а раптом він приїде пізно вночі, можливо, він виступав сьогодні в якому-небудь віддаленому місті? І ось уже ранок, і треба влізати в одяг. Тамар завмерла, дивлячись на свій рюкзак — адже він лежав не так. Вона обережно відкрила клапан. Шекелева монетка, яку вона напередодні поклала між двома шкарпетками, зникла. Монетка виявилася на дні рюкзака, і Тамар зрозуміла, що вночі, після того як вона все-таки заснула, хтось порпався в її речах. Добре, що ті п’ять доз вона заховала в колготках, а браслет зі своїм ім’ям залишила в камері схову.
Шелі все ще спала, згорнувшись у тугий клубок, — мабуть, уявляла себе уві сні тендітним малям. Дивлячись на неї, Тамар згадала, як Шелі поставилася до неї, як легко і природно покликала до себе в кімнату і як смішила її, не звертаючи уваги ні на її підозрілість, ні на скутість. «А є ж люди, яким зі мною легко», — думала Тамар, зав’язуючи шнурки.
Разом з Дінкою вона спустилася на перший поверх. Там уже крутився дехто з тих, кого вона бачила за вечерею. Коридор був повний метушні. Пейсах походжав між хлопцями і дівчатами — прямо як полководець перед битвою. У руках він тримав великого червоного записника.
— Ти, — він тицьнув пальцем у худого, як скелет, хлопця з бачками і стрижкою під Елвіса, що розбудив Тамар, — цього самого з палицями береш у Нетанію. Півгодини на мідрахів, біля старого поштамту, знаєш? Там, де раніше був кінотеатр «Шарон»? Гаразд, потім рвете кігті у Кфар-Сабу, на площу перед торговельним центром, там він свої справи закінчує, і ви руки в ноги — у Герцлію, до цього, як там його, «Будинку громадянина», чи що? З клумбою ще? Ну так, слухай мене: ви туди прибуваєте о дванадцятій тридцять і ні хвилиною пізніше, усьок? Далі, ти там з ним залишаєшся двадцять п’ять хвилин, не більше. Кому потрібно більше? Скільки часу можна шкутильгати на хідлях? А звідти ракетою мчиш його на площу Ордеа в Рамат-Ган. Скільки набралося у тебе? Чотири? Мало. Почекай хвилинку.