Шай спробував сфокусувати погляд. Асаф підвів голову, і цього разу його не чіпали. Він побачив косу і зрозумів, що все пропало.
— Дещо, що ти ой як любиш, — лагідно примовляв Пейсах. — Дещо, що таку нірвану тобі сотворить.
Тамар голосно застогнала і зарилася лицем у землю.
— Що це? — слабо спитав Шай, і його ноги ступили крок уперед. — Покажи...
— У правій ручці у мене упаковочка, прямо від виробника.
Шай застогнав з недовірою і пожаданням. Простягнув руку.
— Не чіпай товар! — спинив його Пейсах. — Тепер глянь, що у мене в лівій ручці? Сюрприз! Маленька симпатична марочка, пальчики оближеш! Віднесе просто на небко! Ну, що скажеш? З чого почнемо?
Шай важко дихав. Його тонка довга шия витяглася вперед.
Як шия лебедя, подумала Тамар.
Якого зараз заріжуть, подумав Асаф.
— А то я чув, — далі вів Пейсах, — з найпевніших джерел мені вчулося, що твоя люба сестричка влаштувала тобі тут курс відвикання, це правда?
Шай кивнув. При світлі місяця Асаф побачив, як на його обличчя повертається сіра землистість ломки.
— То ти, може, й не цікавишся більше? — спитав Пейсах з привітністю, яка пройняла холодом душу, і, як фокусник, заховав у долонях пакетик з героїном і кислотну марку.
Шай, немов зачарований, заперечливо похитав головою і застогнав.
— Шаю! — скрикнула Тамар. — Шаю!
Той, хто тримав її, ткнув Тамар обличчям у землю, але відчайдушний крик її зробив свою справу. Шай увесь пересмикнувся, відступив на крок.
— Ні, — сказав він.
Пейсах театральним жестом приставив долоню до вуха:
— Що таке?
— Ні! — простогнав Шай. — Я зав’язав... гадаю.
— Ти гадаєш, що зав’язав, — сказав Пейсах солоденьким голосом. — Але ж ти знаєш, що нічого ти не зав’язав і не зав’яжеш ніколи. Бо немає, немає на світі силоньки, яка тебе з цього витягне. І знаєш чому? — Він нахилився до Шая, поклав важку руку на його худе плече.
Тамар відчула хвилю стримуваного насильства, що колами розходилося від Пейсаха. Асаф роззирнувся — решта громил не зводила очей з ватажка, мимоволі повторюючи його рухи.
— Ти правда хочеш почути, чому ти ніколи не зав’яжеш? Тому що ти нулик, нулик у кубику ти без своєї дози. Ти й півдня не можеш прожити без ширива, на вулицю вийти не можеш без нього, з людями поцвірінькати не можеш, дівку зняти не можеш без кайфу свого. А вже відтрахати кого... не сміши мене. Може, уві сні він у тебе і встане без дози. Так от, я, Пейсах, татуська твій і матуська, твій друг і подружка, твій агент і твоє майбутнє, я тобі раджу — бери, бери по-доброму.
Шай слухав його, опустивши голову. З кожним словом Пейсаха він робився все нижчим, неначе його молотком забивали в землю. Та коли Пейсах замовк, Шай випростався, відкинув волосся з обличчя і сказав:
— Ні.
— Жалко мені тебе, — зітхнув Пейсах. — У тебе пальчики Джимі Гендрікса, але як хочеш.
Він відступив на крок і підкликав Шишако. Той підійшов, похмурий і сухорлявий, смикнув Шая за праву руку. Шай заскімлив і спробував вирвати долоню.
— Як правду сказати, я не знаю, що й думати. — Пейсах почухав голову. — За що буде перший пальчик — за «міцубісі», яку ти роздовбав, чи за кореша нашого Міко, який нині озонує повітря Російського подвір’я? Як ви гадаєте? — звернувся він до своїх бульдогів, що витріщалися на нього, немов загіпнотизовані. — Може, спершу зламаємо, а вирішувати будемо потім?
— Краще не треба, — промовив чийсь голос, повільний і важкий.
Шишако закляк на місці. Шай швидко вирвав руку і сховав її за спину. Бульдоги нервово роззиралися, Дінка зайшлася оскаженілим гавканням, а Пейсах швидко відступив у тінь.
— Прибалдів я трохи, — сказав Носоріг, спускаючись з пагорба. — Ну й місцинку ви собі вибрали. У мене аж ноги затерпли. Привіт, Асафе!
У наступні дні, коли Асаф прокручував у голові всю цю історію, його не полишало відчуття, що фінал мав би скластися трохи інакше. Крапельку драматичніше. Що-небудь отаке — із стовпами диму і сполохами вогню, і нелюдською бійкою не на життя, а на смерть, і щоб вона тривала кілька годин...
Насправді ж усе сталося якось буденно. З’ясувалося, що довкола повно-повнісінько поліції, усі в цивільному, вони ще з вечора залягли біля струмка, в кущах, у заростях бур’янів. Там був навіть комісар з відділу боротьби з наркотиками — тихий, сухуватий тип в окулярах, який служив з Носорогом в одному танковому екіпажі. Носоріг розповів Асафу, що цей очкастий поліцейський, як би це висловитися, трішки зобов’язаний йому життям.
Пейсахову балаканину записали на магнітофон — як той змушував Шая взяти наркотики.
— Так, доказів вистачає, — холодно сказав комісар.
Усі ці події забрали не більше десяти хвилин. Світ перевернувся двічі, в результаті повернувшись у своє попереднє положення. Пейсах, зрозуміло, спробував дати драпака. Незважаючи на свою величезну вагу, він був дуже швидкий на ноги й спритний, і знадобилося четверо поліцейських, щоб його схопити. Але й тоді він не здався, відбивався до останнього. Тамар потім згадала, що в минулому Пейсах — професійний борець. Врешті-решт його таки повалили на землю, обличчям униз, і зв’язали руки. А коли поставили на ноги, він мав жалюгідний і нещасний вигляд. Поліцейські наділи наручники на всю зграю, посадили їх по двоє і заборонили розмовляти. Одна пара наручників загубилася під час вовтузні з Пейсахом, з’ясувалося, що якраз для нього і не вистачає. Тоді Тамар кинулася до печери і за мить повернулася з парою новеньких наручників, які з непроникливим виглядом простягнула поліцейським.
— Може, у тебе і прилад нічного бачення є? — усміхнувся один з них. — А то мій зіпсувався.
Поліцейські оглянули печеру, намагаючись зрозуміти, що там відбувалося. Комісар поставив Тамар кілька запитань, щось записав, і з того, як запітніли його окуляри, можна було здогадатися, що він ледве стримується.
— А якби тобі не вдалося? — спитав він своїм безбарвним голосом. — Ти ж розумієш, що всі обставини були проти тебе? Що б ти робила?
— Мені б вдалося, — твердо відповіла Тамар. — У мене просто не було вибору.
Шай сидів поодаль, привалившись до скелі. Він був знесилений, піт лився по ньому струмками. Тамар підійшла до нього, сіла поруч, обійняла за плечі. Вони зашепотілися.
Асаф розібрав:
— Сьогодні, зараз. Ми просто відвеземо тебе туди, ти постукаєш і увійдеш.
— Вони ніколи не погодяться, — ледве чутно прошепотів Шай. — Вони мене навіть не шукали.
Тамар сказала, що їм усім ще треба буде поговорити про цей жахливий час, але вони його чекають. Шай хрипко розсміявся — звідки така впевненість? Тамар поглянула на Асафа. Він сів поруч з ними і спокійно розповів про зустріч у кафе. Про те, як плакали ті двоє.
— Не вірю, — сказав Шай. — Він плакав? На людях? Ти певен, що бачив сльози?
Поліцейські пішли, женучи перед собою повну безсилої злості колону арештантів. Носоріг залишився, запропонував одвезти їх додому, а завтра, із сонечком, вони повернуться сюди і все зберуть. У Асафа впало серце. Отже, все закінчилося? Всі чари? Весь цей жах і все це щастя?..
Усі разом вони піднялися на пагорб. Дінка бігла попереду, Носоріг підтримував Шая. Потім він доручив його Тамар і попрямував поруч з Асафом. Асаф запитав, як він усе це організував і як Пейсах знайшов їх. Носоріг розповів, що після того, як в Ейлаті померла безпритульна дівчинка, що втекла з комуни, хлопці з відділу боротьби з наркотиками серйозно взялися за Пейсаха, поставили його телефони на прослуховування. Матеріалу в них на нього вистачало, бракувало лише останнього штришка, і, коли Носоріг подзвонив своєму замороженому приятелю-комісару, той був просто щасливий.
— Ну а далі все просто. Дехто нині увечері прийшов до Пейсаха, може, це навіть був я, і мимохідь прояснив його, де ховаються пташки, що випурхнули з його клітки. А потім — суцільний дитячий садок.
Місяць сховався за хмарами. Йти стало важко. Вони продиралися через хащі теребінту. Чулося тільки важке дихання і свист, що вилітав з легенів Шая. Асаф відчував дивну задумливість Носорога і кілька разів намагався заговорити про Реллі, але слова не йшли. Можливо, вже й не треба нічого розповідати, подумав він.