Поступове визволення Червоною Армією українських земель від німців і, разом з тим, мізерні успіхи у розкладі націоналістичних боївок, привели сталінське керівництво до розуміння того, що головна боротьба з самостійницьким рухом в Україні попереду. З осені 1943 р. центр ваги в ідеологічній боротьбі партизанських формувань було перенесено у площину розвідки. Заступник начальника ЦШПР комісар держбезпеки С.Бельченко і начальник розвід відділу ЦШПР полковник Анісімов 3 листопада 1943 р. надіслали у штаби партизанського руху директиву № 3762. В п. 1 Директиви говорилося: «Дайте завдання командуванню партизанських загонів і командирам окремих груп всі місцеві та інші націоналістичні формування брати на строгий облік і в кожному окремому випадку по встановленню повідомляти нас, вказуючи подробиці про організацію». Директива вимагала також засилання агентів для вивчення подробиць організації вербовки, командного складу, зв’язку, фотографування керівників, стан озброєння тощо. Ця робота повинна була виконуватися оперативно-чекістськими групами, що існували в партизанських загонах. На думку Д.Вєдєнєєва, протягом 1942–1944 рр. в Україні діяло щонайменше 95 таких груп. Вже 4 листопада Т.Строкач доповідав, що за донесенням командира з’єднання І.Скубко в районі м. Сарни дислокуються націоналістичні загони чисельністю 1500 осіб, та подробиці про їх озброєння, також повідомлялося, що в районі м. Костопіль і села Янова Долина дислокуються 4 заново сформовані дивізії УПА. Через декілька днів — 9 листопада 1943 р. заступник начальника УШПР полковник Старинов і начальник розвід відділу УШПР полковник держбезпеки Мартинов повідомляли, що за даними командира з’єднання партизанських загонів І.Шитова в Житомирських лісах скупчення націоналістів досягає 1200 осіб, які мають на озброєнні 3 станкових і 1 ручний кулемети, гвинтівки та одну 45 мм гармату. Зацікавленість радянських розвідорганів в інформації про українських націоналістів випливає і з шифротелеграм УШПД на адресу командира з’єднання Вершигори, який змінив Ковпака. Так, у шифровці від 21 січня 1944 р. начальник розвідвідділу Соколов просив повідомити штаб: «що відомо про домовленості німців з націоналістами в Камінь-Каширському». 1 лютого того ж року Вершигорі поступило нове прохання УШПД зорієнтувати по карті, де знаходився розгромлений гарнізон націоналістів «Лісові чорти». 17 лютого Соколов послав наступну шифровку: «Ваш № 61 про націоналістів Волині і політична оцінка надто цікаві і заслуговують на увагу, прошу повторити її заново всю так як багато що не розшифровується і дуже викривлене…». Збором розвідувальних даних на осіб, що належали до націоналістичних угруповань займалися і підпільні організації. Так, після визволення від окупантів м. Чернівці, керівник підпільної партійної організації Енгель повідомив про існування у місті єврейської націоналістичної організації «Бетар», яка є антирадянською і обстоює ідею утворення єврейської держави на землях Палестини, та передав дані на її керівників. Певне світло на ідеологічні завдання радянського партизанського руху проливають свідчення на допиті полоненого капітана Русанова, який тривалий час служив ад’ютантом з особливих доручень у начальника УШПР Строкача. На питання, чи свідомо радянське керівництво провокує репресії серед мирного населення, що опинилося в окупації, Русанов відповів, що існує думка: «якщо населення при відході Червоної армії не пішло з нею, значить воно було настроєно не по радянському». Посилаючись на Строкача він сказав: «Треба зробити так, щоб населення відчуло на власній шкурі… щоб його охопив відчай… А тоді його вже легко пропагувати і звати в ліс». На питання, чи знає він, що партизани більше зв’язані з НКВС, ніж з народом, Русанов відповів: «Так, звичайно. В кінці кінців партизани не ведуть бойових дій у військовому розумінні. Завдання їх зводиться до того, щоб здійснювати диверсії, визивати репресії, не давати населенню взятися за роботу, тримати всіх у постійному страху». Далі від сказав, що населення боїться партизанів тому, що знає, що кожне слово, кожен поступок, стаючи відомим партизанам, тим самим стає відомим НКВС. Звичайно, свідчення полоненого можна було б проігнорувати, але є фактом те, що більшість керівників партизанського руху були пов’язані з НКВС, були вихідцями з цієї структури і їх формування виконували каральні функції.
Отже, не викликає сумніву велика організаційна робота центральних, підпільних партійних органів у боротьбі за ідеологічний вплив на населення окупованої гітлерівцями України. Застосування різних форм боротьби в тилу ворога — розвідка, диверсії, розповсюдження пропагандистської літератури, рейди партизанських загонів безумовно дезорганізовували німецький тил і сприяли перемогам Червоної Армії. Разом з тим, намагання перетворити радянський партизанський рух на одноосібного лідера у боротьбі з німецьким нацизмом, нехтування національних інтересів українського народу привело до зростання напруги в українському суспільстві, невиправданих і часто спровокованих жертв серед цивільного населення.
Відверте протистояння українському національно-визвольному рухові довело, що в ньому брали участь cотні тисяч свідомих українців (не менше, ніж у комуністичних партизанських формуваннях), що спростовує комуністичну ідеологему про партію, як організатора всенародної боротьби в тилу ворога.
Поразки Червоної Армії на початку війни і спішна, іноді панічна, евакуація породили розчарування, особливо тієї частини населення, що залишилася в окупації, вимагали певної корекції ідеологічної роботи. Широке залучення до організації партизанського руху представників НКВС привело до застосування останніми звичних силових методів роботи, іноді, свавілля і беззаконня, що викликало недовіру і страх серед місцевого населення.