Хто не жив посеред бурi, не збагне журби безсилля, той не знає всеї муки примусового бездiлля.
Як я заздрила тим людям, що не мали вiдпочинку, поки їх нелюдська втома з нiг валила на часинку!
День i нiч - вони на вартi, - довгий труд, коротка змiна.
День i нiч - вони в роботi, аж нiмiли руки й спина.
Певне, їм тодi здавалось, що немає гірше муки…
Ох, борцi, якби ви знали, що то є безсилi руки!
Що то є - лежати тихо, мов сумний розбиток долi, i на ласку здатись бурi та чужiй сназi i волi.
Що ж зосталося такому?
Тiльки думати-гадати…
Ви, борцi, приймiть сi думи.
Бiльш не маю що вам дати.
15-21.1.1911
Чорне море коло Анатолiї.
This file was created
with BookDesigner program
bookdesigner@the-ebook.org
02.07.2008