Таким способом при самому висуненні моєї кандидатури уже передбачалося боротьбу. Мали стрінутися два погляди, виключаючих один одного. Петлюрина Україна на чолі з Петлюрою і мій — Українська республіка хоч би й Радянська. Що до особи С. Петлюри, то я оцінював його, як людину, нездібну керувати боротьбою, хоч иноді він виявляв просто артистичну здібність утримуватися в ролі хоч би й фіктивної влади. На мою думку, вождь повинен прагнути відповідальности, а не ухилятися від неї, як то робив Петлюра.
На тому-ж генеральському з'їзді було затверджено положення про вищу Військову Раду, завданням якої було реорганізувати цілу військову справу в Петлюри.
ІІІ Партизансько — Повстанчий Штаб
Петлюра покрутив щось тижнів зо два, а потім таки підписав мені доручення, на підставі якого я міг їхати до Варшави і Львова для полагодження взаємин між представниками польської влади і партизанським штабом, як вирішено назвати „спеціяльний орган", призначений для організації протирадянського руху на Україні.
Зміст того мандату такий:
Таємно
ПОСВІДЧЕННЯ
Явитель цього — генерал-хорунжий Тютюник Юрко, командирується до міст Варшави і Львова в справах принціпового і практичного розвязання, в порозумінні з відповідними органами Польської влади та иншими при посередництві Нач. Укр. Військово — Ліквідаційної Комісії у Речі Посполитій Польській, генерал-поручника Зелінського, зв’язаним з покладеним на нього завданням питань.
„Петлюра".
Начальник В.-Пол. канцелярії Виговський
До речі, для „конспірації" Петлюрина військова місія у Варшаві була переіменована на „Українську Військово-Ліквідаційну Комісію у Речі Посполитій Польській". Комісія продовжувала виконувать ті самі завдання, що й місія[4].
З тим папером і виїхав я до Варшави. В моє завдання входило вирішити питання і про матеріальну базу для будучої роботи. В цьому напрямку, як і в усіх, мої уповноваження формально були занадто врізані тим, що в документі помічено: „При посередництві… генерала-поручника Зелінського". Як я вже згадував, Зеліиський був військовим представником у Варшаві. Йому Петлюра дуже довіряв.
Приїхавши до Варшави, я зупинився в „Готелі-Польському", де містилася і військова місія Зелінського. Сам Зелінський мешкав не в „Готелі — Польському", а на окремому мешканні. Місія займала цілий поверх великого будинку і напевно витрачала чималі гроші на своє утримання.
На другий день зранку до місії приїхав Зелінський, я мав нагоду познайомитися з одною із найдовіреніших осіб Петлюри. Зелінський, типовий старий російський генерал, гладкий ледачий ласун і. зовсім не робить вражіння розумної людини, хоч інтриган досить спритний. Дивився я на оцього „начальника місії" і думав:
— З такими представниками далеко не заїдеш. Але він не страшний Петлюрі, бо ні до чого нездатний[5].
На другий же день після мойого приїзду до Варшави приїхав і Гулий, що через Румунію перебрався до Польщі.
Від Гулого ми одержали інформації про його рейд на Київщину. Оповідав також Гулий про повстанців. Як пізніше виявилося, він теж перебільшував сили і значіння повстанців.
Зелінський вирішив використати наше прибуття до Варшави і намовив нас піти увечері до клубу, де збиралося товариство емігрантів ріжних націй, які стояли на ґрунті боротьби з Радянською владою.
В польському генштабі довідалися про наш приїзд до Варшави. Це до певної міри було передчасно і зіпсувало настрій Зелінському, бо він уже зробив роспорядження свойому помішникові Бондарівському написати меморандум французам, поминаючи поляків.
Мене власне не дуже турбувало те, що Петлюра обмежив ініціативу, доручивши зноситися зо всіма лише через посередництво Зелінського. Великих надій на всякі допомоги з боку французів чи поляків я не мав, залишаючись вірним основній своїй лінії, що, врешті, рішаючою силою на Україні є маса. А з масами я сподівався зв’язатися без посередників. Поїхав до Варшави на вимогу Петлюри, який вважав недопустимим по відношенню до поляків провадження будь-якої акції без відома польського генштабу. А поляки досить ревнивими були і зовсім не подобалося їм, що ми збираємося звернутися до французів.
Увечорі Зелінський попровадив мене та Гулого до клубу емігрантів. Коли ми увійшли до помешкання клубу, що займав де-кілька поганеньких кімнат, представник Грузинської еміграції якраз робив доклад про захоплення Грузії Червоною Армією. Він закликав спільними силами боротися проти „насильства". Та серед авдиторії, що складалася десятків з двох людей, які апатично слухали промову, заклик не знаходив відгомону — не для боротьби народилися ті люди. Посидівши з годину, ми вийшли. Пізніше довідався я, що клуб одержував субсидії від польського генштабу.
4
Після ратифікації Ризького договору „комісія" улляла в себе „Дипломатичну місію УНР", бо годі було полякам дозволяти її самостійне існування. Р.р. 1922–1923 після постійних натисків на польський уряд повелося радянські в дипломатії досягти скасовання і цього петлюрівського центру. Та на місці „ліквідаційної комісії" виріс „Український Центральний Комітет" на чолі з Лукашевичем, у тому-ж складі співробітників і з тими — ж функціями: звязок з Польським урядом і координація всієї аитирадянської праці.
5
В радянській пресі свойого часу було оголошено доклад Зелінського до Петлюри в справі переговорів з… італійцями. Зелінський у тому докладі росповідав, яких великих успіхів йому пощастило досягти: зацікавив італійців українською піснею і довести, що … Україна й Італія мають чимало спільного. Навіть … „дипломатією", але Зелінський … головного…