В умовах, в яких провадилося слідство, годі було дійти правди. Слідство провадили поляки та петлюрівці. Наслідки того слідства навіть по цей час тримаються в таємниці.
1922 р. Петлюра дав доручення Чоботарьову за допомогою поляків переправити банди на Україну. Сміливо кваліфікую висланців Чоботарьова бандами, бо яка-це порядна людина могла піти на співробітництво з поляками ще й після досвіду 1921 року?
Для безпосередньої допомоги Чоботарьову поляки призначили Ровенський постерунок. На чолі того постерунку поставлено поручника польської служби Ліпінського. В Рівному знов починається отара історія. Через постерунок у Рівному проходили на Україну банди Трейка, Щербанюка, Хмари та инших. Бувши побитими самим же населенням, ті банди тікають до Рівного на відпочинок, де знову готуються до чергових наскоків. Та й зрозуміло: ніхто не буде тримати у себе дармоїдів. Отамани примушені виконувати волю свого хлібодавця. В атмосфері найганебнішого політичного і всякого шантажу, якого вживають поляки відносно еміграції, порвати з ними не легко.
Шляхом найріжнороднійших брехень, підкупів і терору поляки затримують інтернованих у таборах від повороту на Україну. Безорієнтовану і затуркану масу інтернованих при посередництві окремих продайдуш, використовують поляки для шпіонажу і для боротьби проти Радянської України. Иноді до тих, відгорожених колючими дротами від зовнішнього світу, людей пробивається промінь правди про дійсне становище на Україні. Тоді мобілізується всі темні сили польського імперіялізму, натискуються всі пружини з метою заховати в темряві те, що діється на Україні.
Між иншим, так було на початку травня 1923 р., коли польська преса в один голос і одночасово почала брехати про масові повстання на Україні. В той час до Варшави як раз приїзджав маршал Фош. Які саме цілі ставили перед собою польські політики, даючи директиву пресі цілком безпідставно брехати, — невідомо. Не видається доказів, що вся та пресова кампанія роспочата була по директиві політичних чинників, бо коли я окремим листом до редакцій галицьких газет хотів довести до відома українського громадянства, що знаходиться по той бік Збруча, про брехливість повідомлень польської преси, то мого листа не було надруковано, зважаючи на цензурні методи польської буржуазії. Комусь-то потрібна була та брехня, той голос у польській пресі про повстання на Україні і не подобалися йому спростовання, що були в мойому листі до редакції[11].
Для того, щоб переконатися, що відношення буржуазної Польщі XX віку до України таке-ж саме, як і феодальної Польщі ХVІІ століття, було висунуто на арену історії Петлюру і петлюрівщину. Експеримент Польсько-Українського союзу дорого коштував у першу чергу тим, що свідомо чи сліпо йшли слідами Петлюри, або, хоч і не погоджувалися з його політикою, але не спромоглися на громадянську мужність щоб своєчасно порвати зо всім, що робилося всупереч інтересам селянсько-робітничої України. Досить глянути на таборові цвинтарі в Олександрові, Вадовицях, ІЦепйорно і Калишу та ще на виснажені обличчя інтернованих, що перебували „в гостях у союзників", щоб переконатися, що в будучині ні один чесний син нації не піде поруч із поляками.
Поляки полюбили Україну, як кіт любить сало. Ласий шматок, і хочеться їм цілого того шматка прибрати до своїх рук. А коли останнє не доводиться, то вони намагаються хоч невеликий кусник урвати для себе. Краще трохи, ніж зовсім нічого. Є то послідовий ворог Української державности, як такої, незалежно від форми політичної влади.
Вони з усіх сил намагаються не випускати з-під свого впливу Петлюру і петлюрівців, удаючи з себе їхніх приятелів. Та досить пригадати час, коли поляки досягали вершка своїх успіхів у боротьбі проти Червоної Армії, щоб переконатися в намірах польських імперіялістів. Тоді, як війська були під Київом, Петлюра не міг дістати у Пілсудського дозволу на мобілізацію Поділля та Волині, коли червоні війська були під брамами Варшави та Львова, Пілсудський дозволив навіть галичан брати до свого війска — галичани були розумними і не пішли. Після успіху під Варшавою Пілсудський робить шляхетний жест у Станіславові і… звільняє себе від усяких зобов'язань що до Петлюриної держави. Потім ціла польська політика до Української еміграції керується директивою: „приховати для майбутнього!"
Тим часом становище Пілсудського захиталося, На його місце приходили нові люди. Пілсудчики переходять в опозицію до нового правительства. Вони вже не можуть брати з державної скарбниці грошей для субсидій Петлюрі. З того часу між Петлюрою та Пілсудським відношення потроху псуються. Це привело Петлюру до рішення виїхати з терену невдячної Польщі. Він поїхав шукати нових союзників та хлібодавців.
11
Фабрикація чуток — це звичайний притон західніх інтервенціоністів. Перед черговим наступом робиться спроба підготувати громадську думку в Європі. Так було з Кронштадськнм повстанням, про яке звістки з'явилися в закордонній пресі за 2 тижні до його початку. Так було і з наскоком Тютюника, який був попереджений чутками аж на 3 тижні (чутки з’явилися в румунській пресі, перескочили в польську і, пройшовши по Європі, повернули знову до Румунії"). Очевидно, в травні 1923 р. готувався черговий наступ і прислужлива преса генштабів хотіла завчасно обробити європейську громадянську думку. (М. Л.)