— Ну, мандрівники, — обізвався Коля, — це вже я недоглядів. Здається, попали ми у вовчу яму…
Він встав, обмацуючи стіни, обійшов кругом.
— Високо! Метрів чотири, не виліземо!
— А може, піраміду зробимо? — запропонував Вася, підходячи до нього. — Ти вилізеш, а потім нас витягнеш!..
— Еге, — засміявся Коля. — Мене ви не витримаєте!
В ямі стало темніше, бо сонце швидко котилося до заходу. Від стінок ями тягнуло холодом, волога проймала, здавалось, до кісток.
— Нічого, — хапаючи дрижаки, обізвалася Юлька. — Прийдуть перевіряти яму і знайдуть нас…
Коля весело засміявся.
— Ну, якщо ждати цього, то ми тут поколіємо! Виберемося й так!
— Як? — зацікавлено озвався Вася.
— Знову квіточка допоможе? — запитав Сеня.
— Аякже! Тільки на неї й надія. Дивіться…
В темноті щось клацнуло. На грудях у Колі спалахнули червоні вогники, потім повільно засяяв синій прямокутник.
— Телевізор, — вигукнув Сеня.
— Правильно. На принципі телевізора. А тепер пускаємо квітку.
Вражені діти побачили, як Коля випустив з рук квітку. Вона повисла в повітрі, спалахнула м’яким промінням і попливла в отвір ями.
— А що ти хочеш з нею зробити? — запитала Юлька.
— Як що? — здивувався Коля. — Вона прилетить до діда, скаже йому, де ми, і він нас витягне…
Юлька затанцювала навколо Колі, весело засміялася.
— От здивується дід! І злякається!..
— Нічого! Він знає про все!
— Коли! А як же ти керуєш квіточкою? — нетерпляче запитав Вася.
— А ось як. Суньтесь ближче до мене… Тепер я нам розкажу про секрет квітки…
Діти схвильовано обступили Колю.
— Ви бачите у мене на грудях апарат? — запитав він.
— Бачимо…
— Ну от. З допомогою цього апарата я керую квіточкою.
— Як? — не витримав Сеня.
— Не заважай! Розкажу все. Пам’ятаєте нашу першу розмову? Я запропонував нам допомагати мені! А ти, Васю, що сказав? «Мені в школі набридли всякі досліди! Ми більше про пригоди мріємо!» Я й вирішив показати нам усім, що можна зробити з допомогою науки і техніки… Я працював якраз над літаючою моделлю для спостережень за життям тварин і птахів. Коли ви почали шукати чарівну квіточку папороті, у мене виникла думка оформити модель так, щоб вона були схожа на квітку.
— А як же вона літає? — недовірливо запитала Юлька.
— Дуже просто. Ви помітили, що зверху в неї ніби тремтять пелюстки?
— Помітили…
— То крутиться маленький повітряний гвинт!
— Як у вертольота! — догадався Вася.
— Правильно. Цей гвинт підтримує квітку в повітрі. В рух його приводить маленька атомна батарейка. А летить модель тому, що там є маленький компресор. Він всмоктує повітря, стискує його і виштовхує. І квітка мчить туди, куди я хочу…
— Це схоже на ракету, — не витримав знову Вася.
— Молодець! Вірно!.. Ще в моделі є маленький об’єктив, як у фотоапараті. Він передає зображення того, що оточує квітку, по радіо, а я з допомогою апарата, який у мене зараз на грудях, приймаю їх і бачу на екрані, куди летить квітка, і де вона знаходиться. Керується модель по радіо. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — прошепотів Вася. — А все інше — вогонь уночі серед лісу, плани, заповіт — теж ти підстроїв?..
— Все я, — серйозно відповів Коля.
— А скарби, — крикнула Юлька. — Скарби звідки там з’явилися? Чи їх не було? І що це за Велика Дорога, про яку написано в заповіті?
Коля тихенько засміявся, притяг дітей до себе, скубнув Васю за чуба.
— Ех ви, недогадливі! Велика Дорога — це шлях до Знання! А ви не хочете іти по ньому! Бачите, що можна робити з допомогою науки! Правда ж, чудеса?
— Справжні чудеса, — захоплено підтвердили діти. — Але ж як, як ти робиш?
— А от пройдіть Велику Дорогу — і дізнаєтесь, — хитро відповів Коля.
Юлька повисла в нього на шиї, цмокнула в щоку.
— Розкажи, сухарик, розкажи!
— Гаразд, лисичко, розкажу! Тільки не тепер! Ми з вами, орли, підемо ще по тих місцях і там ви все зрозумієте…
— Коля, ти чудовий! — писнула Юлька. — Ми дуже вдячні тобі!
— Вже не сухар? — засміявся Коля.
— Ні-ні!
— А скарби? — незадоволено запитав Сеня. — Там написано, що хто пройде Велику Дорогу, той здобуде скарби…
Коля насмішкувато чмихнув.
— Скільки тобі товкти треба! Та навколо нас такі скарби, які й не снилися нікому! Треба тільки бачити їх! Ось я покажу вам, які скарби може відкрити наука, тільки давайте це залишимо до завтра. А тепер дивіться на екран.
Діти дружно обступили Колю. На маленькому голубому прямокутнику вимальовувалась обриси дерев. Їх стовбури швидко проносились мимо. Квіточка, мабуть, піднялася вгору, бо на екрані виникло зображення верховіть. Яскраво спалахнув обрій. Там заходило сонце.