Баба посварилася на Васю пальцем.
— Ну-ну! Не обіжай брата! Не встигли познайомитись, а вже скубетесь! Ідіть, снідайте!
Вася миролюбно поплескав Сеню по плечу, прищурив веселе око.
— Не буду! Не дмись!.. Пішли…
Хлопці разом побігли до хати. На столі вони знайшли під рушником білий хліб і два великі кухлі молока. Молоко було густе і запашне.
— Такого в Києві нема, — смачно облизуючись, сказав Сеня.
У вікні показалось обличчя баби.
— Та не смійте бігати на річку і в ліс, розбишаки! — крикнула вона. — А то я з вами панькатись не буду — відразу одправлю назад!
Вася підморгнув братові.
— Якщо її слухати, то й з хати не вийдеш.
Потім, нахилившись до Сениного вуха, прошепотів:
— Ти пригоди любиш?
— Люблю! Я багато книжок читав про пригоди!..
— Та не в книжках, а щоб сам! — пояснив Вася.
— Сам не вмію! Я б хотів, але які в Києві пригоди…
— То ж бо й є! А тут все буде інакше!
Потім погляд Васі знову став критичним.
— Ти фізкультурою займався?
— Ні, — признався Сеня. — Я ж серцем хворий! Мама не дозволяє…
— То який же з тебе мандрівник вийде? — здивувався Вася. — Ось підожди, я тебе на ноги поставлю! Плюнь на серце, краще буде!
— Правда? — зрадів Сеня…
— Чесне слово! А ти рибу ловити вмієш?
— Ні! Ми на базарі купуємо!
— На базарі? — зареготався Вася, — А сам їй ловив? Руками ловив?
— Руками? — Сеня витріщив очі.
— Руками… Без нічого! Не віриш? Я тобі покажу. Хоч зараз, ходім!
— А баба? — злякано озирнувся Сеня.
— Вона не взнає. Та й хіба ми маленькі, щоб сидіти коло хати! Пішли!..
Хлопці вийшли в сіни, визирнули надвір. Баба сиділа на тому ж місці під сосною і в’язала, мугикаючи якусь пісеньку. Треба було проскочити так, щоб вона не помітила.
Раптом Вася здивовано прислухався. З протилежних дверей, які вели в комірчину, почулося цвірінькання птахів. Брови Сені здивовано поповзли догори, великі сірі очі стали ще більшими.
— Горобці! Як вони попали в комору? Треба сказати бабі…
— Цить! — зашипів Вася. — Не треба! А то вона нас не пустить на річку…
Цвірінькання горобців стихло. За дверима щось зашелестіло, ніби пролетів великий птах. Потім поважно каркнула ворона.
— Ворона! — аж присів від несподіванки Вася. — Горобці і ворона разом? Нічого не розумію!
— Може, баба приручає птахів? — запитав Сеня. — Давай поглянемо у віконце. Я бачив — там є вікно вгорі… Знадвору!..
— Ні! — заперечив Вася. — Бачиш, баба збирається йти сюди? Краще ми потім подивимось. А тепер, поки баба не побачила, гайда на річку.
— Гайда! — згодився Сеня.
Поглядаючи на бабу, хлопці вискочили на ґанок, прослизнули попід стіною і сховалися за кущами.
НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ
Вони зупинилися на краю високої кручі, яка спускалася до самої води. Кожної весни ріка підмивала берег і могутня течія несла геть пласти піску, руйнуючи горб, на якому стояли, мов вартові, столітні сосни. Деякі дерева позбавилися опори і повисли над водою, простягаючи у повітря переплутане коріння, мов щупальця дивовижної тварини.
Вася схопив Сеню за руку і кинувся вниз. Сеня зойкнув. Вони посунулися по піску аж до води. Було зовсім не боляче. Вася вибрався з-під купи піску, весело сміючись. Сеня закліпав повіками, зачмихав, обтрусився і собі засміявся, йому стало легко і весело…
Трохи оддалік виднілися човни, прив’язані біля густого верболозу. Людей біля них не було, тільки на пісочку жваво бігали чайки, щось видзьобуючи.
— Знаєш що? — сказав Вася. — Ми зараз одв’яжемо човна і перепливемо на той бік. Бачиш — там тягнуться густі кущі під кручею? Під ними є багато риби… Я тобі покажу, як треба ловить руками! А принесемо рибу — баба не буде сердиться!.. Згода?..
— А як же човен? — з сумнівом запитав стривожений Сеня. — Він чужий, люди побачать і скажуть…
— Нічого не скажуть, — запевнив Вася. — Ми швидко.
Сеня згодився. Хлопці, оглянувшись, підкралися до човнів. Чайки з пронизливим криком знялися в повітря. В одному човні-душогубці лежало весло і купка сіна. Мабуть, хтось на ньому приїхав або збирався їхати, бо човен був не прив’язаний.
— Сідай і не ворушись! — крикнув Вася, хапаючи весло.
Сеня, тремтячи, вмостився в носі човна, а Вася сів на корму.
— Ой, хитається, — злякано прошепотів Сеня, хапаючись руками за борти.
— Хай собі хитається, — заспокоїв його Вася. — Не хапайся руками, заплющ очі, раз боїшся!..
Сеня слухняно заплющив очі і завмер, не дихаючи. Різким поштовхом Вася відіпхнувся від берега, вміло вивів човен на вільну воду. Течія швидко понесла їх вниз.