— На жаль, — сказав я, — самогубства в нас не винятковість.
— То правда, — глузливо промовив він, — особливо серед колишніх нацистів та есесівців, людей з чутливими сентиментальними душами. Вони десятками роблять собі харакірі, коли хтось зазіха на їхню репутацію. А може, — він нахилився і втупився в мене очима, — а може, хтось побоюється, що вони можуть дещо розповісти, вибовкати таємниці й прочинити двері до тієї кімнати, вхід у яку суворо заборонений для нас, смертних?
— Ви перебільшуєте, — заперечив я. — Часи змінилися.
— Вибачте! Цього я не знав. Гадав, що нацистська «Тиха допомога» ще існує. Виходить, розпуск «ОДЕССИ»[4] залишився поза моєю увагою.
— А що воно таке?
— «ОДЕССА»? «Організація колишніх членів СС». Хіба не чули про таку?
— Ніколи.
— Тоді добре. Займайтеся-но вашою справою. І швидко познайомитеся з цими панами. Навіть маючи впливового дядька.
Мебіус ходив по кімнаті з кутка в куток, роздратовано хитаючи головою.
— На вашому місці я б усе це облишив. Хай іде само по собі. Все одно нічого не зміните, лише накличете нещастя на себе та інших. Навіщо? Послухайте мене — потім дякуватимете.
Я похитав головою.
— Певний, що ви бажаєте мені добра. Але так не годиться. Я пообіцяв дівчині допомогти.
Він налив знову.
— Pacta servanda sunt[5], — промурмотів. — Вже чимало людей загинуло, виконуючи це правило. Забудьте свою обіцянку.
— Не можу.
— Розумію. Закохалися.
— Ні.
Він глузливо всміхнувся.
— Ви й брехати вмієте. Одразу помітно: школа Фассбендера. Здається, з вас вийде непоганий юрист. Будьмо!
— Отже…
— Зачекайте, — промовив він задумливо. — А чому б вам не піти з цією справою до Цахойса?
— До кого?
— Що? — недовірливо запитав він. — Ви не знаєте Цахойса?
— Ніколи не чув про такого.
Мебіус впав у крісло-гойдалку, відштовхнувся ногами від столу і захитався туди-сюди.
— Цахойс — одна з найсвітліших голів, яких я знаю серед нашого брата. Дивак. Спритний, потайний, хитрий як лис. Ніхто не знає, як звуть його насправді. Відомо лише, що колись він працював у Канаріса, потім попав у немилість в управлінні безпеки, зник за кордоном і лише після сорок п'ятого виринув знову, вже в американській уніформі. Чим він тоді займався — невідомо. Можливо, був у Гелена, може й ні. Виринав то тут, то там, врешті став приватним детективом. Та, очевидно, справи пішли не так, як гадалося. Офіційно його контора ще існує, фактично її вже продано. Зараз Цахойс працює у відомому електротехнічному концерні. В охороні.
— Зовсім опустився…
— Навпаки. Злетів.
— Хвилиночку, — сказав я. — Поясніть.
— Дуже просто. Він відає контршпіонажем.
Тепер я зрозумів. Останнім часом різні індустріальні трести почали створювати маленькі приватні армії, Офіційно це називалося охороною підприємства, але тільки частина цих людей справді займалася охороною. Більшість виконувала функції цивільної таємної поліції: наглядала за персоналом та профспілками. Найменше ж було відомо про третє відділення цієї охорони: так званий контршпіонаж. Вірніше, за цією назвою ховався витончений промисловий шпіонаж. І хоч формально повноваження «охорони» були більш обмеженими, ніж державних таємних служб, але за прийомами роботи вони майже не відрізнялись од них.
Все, що розповів Мебіус, було, безперечно, цікаво, але я не бачив, яку матиму з цього користь.
— Якщо він сидить там, то навряд чи візьметься за мою справу. Навіть якби і захотів…
— Помиляєтеся, — заперечив Мебіус. — Цахойс має підстави допомогти вам. Можливо, зробить це лише заради грошей. Він ніколи не був перебірливий, а тепер, коли йому перепадають лише крихти від солодкого пирога, то й поготів! Його шеф, звичайно, хапає добрячі шматки, але Цахойс — невелика персона для сторонніх. Тому він береться за такі справи, на які б я ніколи не наважився. В нього могутні покровителі, що врятують, коли треба. Може, вам пощастить.
— Де його знайти?
— В Дюссельдорфі. У нього там маленька контора. Якщо хочете, я йому зателефоную.
— Буду дуже вдячний.
Мебіус набрав восьмизначний номер, двічі викликав міжміську і нарешті його з'єднали з Цахойсом. Той погодився зустрітися зі мною в себе за годину.
Я подякував Мебіусу і розпрощався. Він міцно потис мені руку.
— Ще одна порада, — сказав він. — Якщо Цахойс відмовиться, облиште цю справу. Ніякої самодіяльності. Я не люблю ходити на похорони. Особливо коли ховають самогубців.
4
«ОДЕССА» — скорочена назва таємної організації: «Organisation der ehemaligen SS-Angehorigen».