— Ганнібал — це парубійко із слонячим підборіддям?
Вона знову взула черевичок і тепер мала солідний вигляд.
— Він вирішив, що ви з газети. Вони гірші за стерв'ятників. Двох ми турнули, але третій приперся під маркою газового техніка. Неодмінно хотів фотографувати.
— Але ж репортери не приходять з трояндами.
— Скажіть про це Ганнібалові. Він гадав, що це новий трюк.
Буллі шкірив зуби. Я наступив йому на ногу, і більше він не посміхався. Має мозолі.
— З Ганнібалом я ще побалакаю по-німецькому.
— Спробуйте. Він вивчає германську філологію.
На все в неї була готова відповідь. Я склав зброю.
— Пробачте, але я мушу позбавитися цього фрака. Франк мене повісить. За три хвилини повернуся. Тим часом, Буллі, забезпечте нам найзатишніший столик у цьому бомбосховищі. Ясно?
Буллі скривився, ніби проковтнув скорпіона.
— Столика я віддав. За ним уже чверть години сидить компанія з театру. Немає навіть вільного стільця.
— Це мене не обходить, — незворушно промовив я.
Він лайнувся.
— Саме сьогодні, в суботу… Гаразд, пошукаю. Може, щось надибаю.
Полетта і Буллі пішли в бар, я ж поплентався до душової. Винувато постукав умовним сигналом. Був відсутній двадцять хвилин. Франк, звичайно, ошаленів.
Та він лише мовчки глянув на годинника, а це ще гірше.
— Пробач, — пробелькотів я, — забув стежити за часом. — Якщо адміністратор нічого не помітив, воно не страшно.
— Він стояв у холі…
— … І прислухався, чи я граю. Так-так.
Я ладен був надавати собі ляпасів. У Франка вже було кілька сутичок з цією гладкою свинею через усякі дрібниці, які той намагався роздмухати, приписати єврейській розхлябаності. З того часу я ігнорував його. А він мене ні. Вітався завжди з ввічливістю справжнього підлабузника. Хто знає, що він думав при цьому.
Поки ми мінялися вбранням, я поспіхом розповів про свої пригоди. Франк розгублено дивився на мене, тримаючи костюм у руках. Поли фрака волочилися по підлозі, та він не помічав.
— Лексе, — зрештою промовив перелякано, — кепські справи. Вона не повірить у заклад… Клер не обдуриш. Ти справді помітив, що вона увійшла до тієї кімнати?
— Ще не розучився рахувати. П'ята від ліфта.
Франк мовчки вліз у штани. В бляклому сяйві неонових ламп його обличчя було бліде як крейда. В трубах сумно сюрчала вода. Сичала пара. Сірі бетонні стіни сльозилися.
— Найкраще було б, — промовив він зненацька, — якби ви з Поллі пішли сьогодні у якесь інше місце. Гарних ресторанів чимало.
— Я не боягуз…
— У тім-то й річ. Та не треба зайвий раз випробовувати свою мужність. Бачить бог, ти їх зовсім не знаєш. Їхня жорстокість, ненависть, їхнє безмежне презирство до людей…
Він замовк. Стало зовсім темно. Світло відбивалося у Франкових окулярах. З крана капала вода.
— Я не можу зараз зупинитися, — відповів я, закручуючи кран. — Що я скажу Поллі, коли вона дізнається, що я бачив Наеглі і не поцікавився, звідки він узявся і куди подівся? Що я сховався, фліртував з нею в той час, як Наеглі…
Франк схопив фрак, натягнув на себе.
— Коли вони домовлялись зустрітися?
— О пів на першу.
— Я побалакаю з Буллі. Якщо він піде з нами, це вже троє. Воно буде легше.
— Облиш. Це не ваша справа.
Франк підійшов до дзеркала зачесатися. Наші погляди зустрілися у дзеркалі.
— Ми вже один раз заплатили за такі міркування. Це ж не мене чіпають, сусіду… Ну то й що, байдуже, хто він, навіщо він мені? Ти це маєш на увазі?
— Не будь несправедливим. Ти чудово розумієш, про що я думаю. Якщо вони нас спіймають, тобі доведеться найгірше.
— Якщо це станеться, вони не шукатимуть різниці. Та я був дещо іншої думки.
— Я ж маю дядечка. При нагоді він мене виручить. А в тебе немає нікого.
Франк поклав мені руку на плече, підштовхнув до дверей.
— В мене є Елен і ти. А це вже багато.
Ми разом залишили душову. Франк повернувся до рояля, я ж почав виглядати Поллі.
Вона сиділа у Фелікса і дудлила щось різнобарвне. Тим часом «у глибині залу дещо відбувалося. Буллі притяг стола, оберкельнер Макс застелив його скатертиною. Молодший кельнер приніс стільці. Буллі знову зник і повернувся з вазою гарних гвоздик, мабуть, поцупив їх у холі. Оберкельнер спробував заперечувати, та з тим самим успіхом він міг би спробувати зупинити голіруч паровоза.
— І це все заради мене? — спитала Поллі.
— Ні, — відповів я машинально. — Буллі просто так вихований.
Буллі критично оглянув стіл і лишився задоволений своєю роботою.
— Сподіваюсь, дамі подобається, — пробурмотів він, прихильно дивлячись на Поллі.