Заревів мотор, з гаража викотився сірий автобус «фольксваген». За кермом сиділа Клер. Загальмувала.
— Отже, до вечора!
Льокі підняв руку:
— Гаразд!
Клер натиснула на газ, автобус пірнув у підворіття і завернув на вулицю. Торохтіння його мотора поступово замовкло. Льокі зачинив двері гаража.
Я кинувся до своєї машини, але було запізно. Добрих півгодини їздив містом, та Клер і сірий автобус немов крізь землю провалилися.
6
Я поїв у кафе самообслуговування, потім подався на Південну.
Хоч за моїм планом візит до дядька стояв на останньому місці, але тепер я збагнув, наскільки він важливий. Для Поллі й для мене особисто. Важливу роль зіграли шефів букет та розмова з Франком. Франк мав рацію: якщо дядечко Магнус зволіє, він зробить для Поллі та її батька набагато більше, ніж я. Якщо мені пощастить підпрягти його до нашого воза, то ми переможемо.
Дядечко сидів з Кріс у своєму кабінеті і грав у шахи. Справи Кріс були кепські.
— Грай турою на h4! — порадив я, підсунув крісло, вмостився в ньому і швиденько пригостив себе портвейном, що опинився під рукою.
— Не заважай! — роздратовано вероскнула Кріс і перетягла туру на h5. За два ходи вона її втратила. — Ось, маєш! — заявила вона з чарівною логікою. — Краще гратиму без підказок. Шах, дедді[6]!
То було чисте самогубство і коштувало їй ферзя. Я посміхнувся. Кріс розсердилася.
— Реванш! — зажадала вона. — А ти, Лексе, тримай язика за зубами.
Цього разу Кріс грала обережніше. Вона довго розмірковувала, дядечко ж Магнус виявив благородство: не підганяв. А я питав себе, чи такий він благородний у своїх банківських махінаціях.
— Що там у вас нового? — поцікавився він. Хом'якові його щоки рожево вилискували, взагалі він мав ситий і задоволений вигляд. Картинка!.. І я вирішив брати бика за роги.
Почав з дрібниць, побалакав про різне; дядечко схвально кивав головою, поміж цим налив собі ще склянку, посмоктуючи сигару, «з'їв» у Кріс пішака. Ситуація була чудовою, і я перевів розмову на Удена.
— Так, так, пригадую, — сказав вія більше з чемності, ніж через справжню зацікавленість. — Звичайний випадок зради принципам. Гарде, Кріс!
— Його дочка, — зауважив я, — наша клієнтка.
— Шкода дівчини, дуже шкода. — Коли ж Кріс хихикнула, додав: — Повен, що її батько просто помилився. Та облишмо це. У кожного свій клопіт, кожен має нести свій тягар.
— Це для неї важкий тягар, — сказав я. — І потім ота невідомість…
Кріс кинула на мене швидкий погляд, підморгнула. Дядечко Магнус знизав плечима.
— Звичайно, — сказав він єлейно, — родичі у таких справах завжди терплять. Та що вдієш. Наш світ такий недосконалий.
— А ти б не міг…
— Що саме?
— Адже в тебе всюди свої люди…
— Звідки в тебе цей солдатський жаргон, Александре! — гримнув він.
— Ну, гаразд, — погодився я. — В тебе є знайомі. Ти не міг би з ними побалакати?
— Про що?
— Про те, щоб Удена виправдали. Принаймні, щоб припинили його справу.
Дядечко роздратованим рухом поставив склянку.
— Перепрошую, Александре! Здається, його адвокат Фассбендер, а не я?
— Фассбендер нічого не робить. Він пустив справу на самоплив.
— А чому ти береш усе це так близько до серця?
Чекав на це запитання, тому заздалегідь склав історію, близьку до правди, проте дівчина Поллі грала у ній другорядну роль. Головний зміст історії полягав у тому, що Фассбендер доручив мені цю справу, я ж десь допустився помилки.
Дядечко Магнус слухав уважно, хоча настрій його помітно погіршав. Тим часом Кріс добре зважила свої шанси, за допомогою ферзя і тури підготувала пастку, щоб скористатися з слушної ситуації та завдати нищівного удару.
— Хто не впорався із справою, — зрештою урочисто промовив дядечко, — той і мусить відповідати. Так завжди було в Пруссії. — Він кивнув головою у бік портрета Фрідріха II, що висів над каміном. — Німеччина здобула велич не завдяки зв'язкам, а завдяки силі та чистоті. Чистоті у всьому, мій любий. Гадаю, доктор Фассбендер вичитає тобі та…
— … та надалі доручатиме лише справи про розлучення та поділ хатнього майна.
Дядечко Магнус замислився. Випустив хмарку диму на шахівницю та пересунув слона саме туди, куди жадала Кріс.
— Добре, — пробурчав він, — Якщо справи стоять так, то доведеться побалакати з твоїм шефом. Наскільки я знаю доктора Фассбендера… До речі, він завітає до мене сьогодні ввечері. Гадаю, все буде гаразд.