Александрія була свого часу унікальним центром торгівлі, знань та ідей. Це було космополітичне місто, куди з’їжджалися на навчання найкращі учні Середземномор’я.
III ст. до н. е., іноземний купець прибуває до головного порту Александрії, знаючи, що приїхав до одного з найбільш величних і вишуканих міст світу. Першим орієнтиром, який він бачить, став маяк на острові Фарос заввишки сто десять метрів. Над маяком іще здіймається дим, тому що минулої ночі там палили величезне багаття. Так робили щоночі після встановлення маяка. Коли купець оминає Фарос, перед ним відкриваються силуети храмів і палаців правителів. У грецькій частині міста розташовується обсерваторія, ботанічний сад і найславетніша бібліотека світу.
Розташування порту робить його надзвичайно захищеним. Від острова Фарос до міста веде побудована тут кілометрова дамба — Гептастадіон. Її спорудження, розпочате Александром Великим, забезпечило захист порту від штормів. Ступивши зі своєї галери на берег, купець іде вулицею Сома до міста, споглядаючи будинки. Серед них зустрічаються навіть п’ятиповерхові, що здавалися на той час хмарочосами. Зліва починається Канопський шлях, торгова вулиця, тридцять метрів завширшки та вісім кілометрів завдовжки. На її східному кінці є іудейський квартал. На західному кінці — Ракотіс, єгипетський квартал, де у повітрі навколо будинків бальзамування розносяться аромати пахощів. Тут спостерігається досить велика тиснява, це одягнені в елегантні шати єгиптяни, греки, палестинці, римляни та нубійці прямують на закупи. Тут люди майже всіх віросповідань. На Канопському шляху влаштувалися також вуличні філософи, підприємці та крамарі. Тут продається велика кількість сувоїв папірусу. В одному сувої — пригоди Одіссея, в іншому — Ясона та аргонавтів.
На бічних вулицях розташовані театр і стадіон, доріжка для верхової їзди, гімнастична зала й численні храми та святилища. Обрамлена мармуровими колонадами гранітна вулиця веде до південної частини міста і закінчується третім портом Александрії. Сюди, на берег озера Мареотіс (теперішня назва Мар’ют), свій вантаж привозять торгові судна з Нілу та інших місць Африки.
Місто Александра Великого та точка перетину культур
Александрію було закладено у 331 р. до н. е. за наказом Александра Великого. Він хотів бачити місто, незалежне від розливів Нілу. Також йому потрібно було торгове місто, яке б наблизило Єгипет до грецького світу. Александр передав справу спорудження Александрії своєму полководцеві Клеомену. Разом з архітектором Дінократом Клеомен спроектував місто таким чином, що його форма та прямокутно-сітчаста система кварталів вирізнялися поміж усіх інших античних міст. Вулиці, наприклад, мали бути найширшими з усіх, які коли-небудь тут бачили.
Коли Александр Великий помер через вісім років після заснування міста, влада у державі була розподілена між його полководцями. Птолемей, друг дитинства Александра, був єдиним із них, хто не жадав прибрати до рук всю імперію. Йому був потрібен лише Єгипет. Птолемей перевіз тіло Александра Великого до Александрії і поховав у збудованому ним Мавзолеї. Так він намагався нагадати жителям про еллінське походження міста.
Коли влада змінюється, новий керманич зазвичай знищує старі структури та звичаї, демонструючи тим самим свою могутність. Часто він влаштовує кардинальну трансформацію, називаючи це реформуванням. Усі незгодні з цим дістають тавро консерваторів або ворогів змін. Часто в урядових палацах прагнуть позбутися старих працівників, живими або мертвими. Птолемей так не чинив. Можливо, він за своє життя побачив настільки багато безглуздих битв і засліплених владою правителів, що вирішив випробувати інший спосіб правління. Він намагався схилити єгиптян на свій бік власною доброчесністю.
