Утім, валютні стандарти ринку ще довго не були загальноприйнятими. Гірку розповідь про валютні спекуляції знаходимо у творі Polypragmon («Клопотун») іонійського поета Діфіла (Смірна, IV ст. до н. е.):
«Коли питаєш, скільки коштує морський окунь, він відповідає: десять оболів, але не каже, яких саме оболів. Коли потім платиш сріблом, він примушує тебе платити егейськими монетами. Але якщо йому доводиться давати тобі решту, він платить аттичною валютою і кожного разу вимагає плату за обмін валют».
Незважаючи на валютні спекуляції, економіка, заснована на грошах, підвищила рівень життя. Жорсткість і повільність бартеру були відсутні. Дрібні монети було легко носити з собою, проте так само легко і сховати. Завдячуючи сплаву металів було важко підробити зовнішній вигляд монет. Грошова економіка значно розширила роздрібну та гуртову торгівлю. Ремісники та фермери навчилися спеціалізуватися на певних товарах, і подібні до Мілета міста перетворилися на центри торгівлі. Спеціалізація підвищувала професійність, заможність і обізнаність.
Іонійське декоративно-прикладне мистецтво
Забагато держав марнували свої ресурси на потурання еґо свого правителя або на ідеологічні хрестові походи. На думку Бертрана Расселла, активна торгівля, що захопила міста Іонії, послабила стереотипи та забобонні вірування.
Коли в інших містах грецького світу вшановували Діоніса й Орфея, у Мілеті віра мала вкрай мале значення. На відміну від Вавилонії та Єгипту, в Іонії не було привілейованих каст священнослужителів, яких цікавило б лише збереження свого владного становища. Якщо кому й вклонялися, то це була Артеміда, богиня родючості в Іонії. Вона охороняла жінок і дівчат. Завдяки культові Артеміди положення та права жінок були вищі, ніж у решті грецького світу.
За відсутності культу особи вільно розвивалися багатогранні мистецтва. Міста Іонії виготовляли високоякісні товари, такі як кераміка, текстиль, і вироби з металу. Розташування Мілета, а також близькість Дідіми та Ефеса пожвавлювали розвиток декоративно-прикладного мистецтва та торгівлі.
Між Мілетом і Дідімою існував священний шлях, завершальний відрізок якого обрамляли численні скульптури. Вони приводили мандрівника до храму Аполлона у Дідімі. Дідіма (древня назва сучасного міста Дідім) грецькою означає «близнюки», що вказує на богів-близнят Аполлона та Артеміду. Вражаючий храм Аполлона був третім за величиною у всьому грецькому світі. Лише Герайон на острові Самос та Ефеський храм Артеміди були більшими. Останній уважався одним із Семи чудес стародавнього світу.
Іонійські споруди з колонами і надалі залишаються дивовижними зразками античної архітектури. В Іонії народився також власний натуралістичний напрям мистецтва, що впливав на розвиток скульптури Афін у V ст. до н. е.
Толерантність збагачує
На думку Дж. Е. Р. Ллойда, успішності Мілета сприяли колонії та писемність, які уможливлювали поширення ідей і взаємодію між різними людьми. Тож толерантність зростала, а мислення стало відкритим.
Незважаючи на всі досягнення, Мілет залишився без заслуженої уваги. Автори шкільних підручників з історії античного грецького світу згадують головно Афіни. Дійсно, в Афінах народилася демократія. Але саме вона дозволяла афінянам засуджувати на вигнання інакодумців, ба навіть піднести їм келих з отрутою, як у випадку із Сократом.
Порівняно з Мілетом Афіни були нетолерантними. Вважається, що Анаксагор приніс філософію афінянам, переїхавши до міста в 480 р. до н. е. Міркуючи про походження та будову Всесвіту, він продовжив наукову традицію іонійців. Його сучасником був Левкіпп, родом із Мілета чи Абдери. На його думку, все у Всесвіті складається з вічних неподільних елементів. Ці елементи назвали атомами. Учень Левкіппа Демокріт також був прибічником атомістичної теорії. Хоч Анаксагор дотримувався таких самих поглядів, як Левкіпп і Демокріт, на відміну від них йому довелося страждати за свої погляди, тому що він жив у Афінах.
Тоді як інші греки бачили на небі Геліоса та Селену, Анаксагор помітив розпечений до червоного камінь, світло якого вночі відбиває менше небесне тіло. Він не вірив у божественність Сонця та Місяця, що не влаштовувало афінян. Останні ухвалили закон, що дозволяв звинувачувати тих, хто не дотримувався релігійних церемоній і проголошував теорії щодо «справ вищих». Анаксагора вважали винним у протидії загальноприйнятому релігійному вченню. Правителю Афін Периклу довелося задіяти всю свою ораторську майстерність для визволення свого друга. Анаксагора звільнили, проте вигнали з Афін.