Згодом прийшла дрімота, але з нею й вигадливі картини снів, ще вигадливіші, ніж у першу ніч, сни, після яких він найчастіше прокидався переляканий або сповнений настирливих шалених думок. Йому снилося, начебто бачить, як садовою доріжкою йде надвірний радник Беренс із напівзігнутими колінами та застиглими, випнутими вперед руками, припасовуючи до далекої маршової музики свої довгі й до занудности однакові кроки. Зупинившись перед Гансом Касторпом, надвірний радник в окулярах з товстими, круглими скельцями почав верзти якусь нісенітницю. — Звичайно, цивіліст, — сказав він і, не питаючи в Ганса Касторпа дозволу, потяг указівним та середнім пальцями своєї велетенської руки за його повіку. — Порядний цивіліст, я зразу зауважив. Але й не без таланту до підвищеного ризику загального опіку. Немає чого скупитися з кількома роками, швидкими роками служби тут у нас, нагорі! Ну тож гайда, панове, на прогулянку! — вигукнув він, стромивши свої величезні пальці до рота й так ляскітливо свиснув, аж з різних боків прилетіли в зменшеному вигляді вчителька та пані Робінсон і посідали йому на плечі, так само як у їдальні сиділи вони по праву та по ліву руку від Ганса Касторпа. Ось так, пострибом, надвірний радник подався геть, дорогою засунувши собі серветку під окуляри й протираючи очі чи то від поту, чи то від сліз.
Потім Гансові Касторпу ввижалося, ніби він перебуває на шкільному подвір'ї, де протягом стількох років він проводив перерви, і позичає в мадам Шоша, яка також виявилась там, олівця. Вона дала йому червоний, наполовину списаний олівець зі срібним держаком, при цьому приємним, хрипким голосом попередила віддати його обов'язково за годину, і коли поглянула на нього своїми вузькими блакитно-сіро-зеленими очима попри широкі вилиці, він різко вирвався зі сну, адже таки згадав і тепер хотів не забути, що й кого вона йому нагадує. Поквапно він перевів цю здогадку в безпечне місце до ранку, адже він відчував, що сон огортає його знову, й незабаром побачив себе в ситуації, коли треба було тікати від доктора Кроковскі, що йшов до нього, аби зробити йому розчленовування душі, від чого Ганс Касторп відчував панічний, абсолютно безглуздий страх. Утікав від непевних кроків доктора попри скляну стіну балконних лоджій, вистрибнув, ризикуючи життям, у сад, зопалу навіть спробував видертись на червоно-брунатний флагшток і прокинувся ввесь спітнілий саме тоді, коли переслідувач вчепився за його холошу.
Та ледве заспокоївшись, Ганс Касторп задрімав знову, й події розгорталися ось яким чином. Плечем він намагався зіпхнути з місця Сеттембріні, який стояв і посміхався — чемно, сухо та іронічно з-під пишних чорних вусів, там, де вони акуратно закруглювалися догори, і саме цей сміх Ганс Касторп сприймав як ущемлення своїх прав. «Ви заважаєте! — почув він свій голос. — Геть звідсіля! Ви всього тільки катеринщик і тут ви заважаєте!» Сам Сеттембріні не дав себе прогнати, і Ганс Касторп стояв, розмірковуючи, як має вчинити, коли несподівано його навідала чудова думка, що, власне, вже настав час: а саме час на ніщо інше, як на «німу сестру», пробірку зі ртуттю без цифр для тих, хто шахрує — від чого він прокинувся з наміром, повідомити про своє відкриття брата Йоахима.
За такими пригодами та відкриттями проминула ніч, свою химерну роль там грали також і Терміна Клеефельд, пан Альбін та капітан Міклошич, останній мав у своїй пащі пані Штер, за що прокурор Паравант проштрикнув його рапірою. Один сон приснився Гансу Касторпу навіть двічі, і обидва рази в тому самому вигляді. Він сидів у залі з сімома столами, коли нараз із тріском заклацнулися скляні двері й увійшла мадам Шоша в білій кофті, одна її рука була в кишені, а друга пригладжувала потилицю. Та замість того, щоб іти до «хорошого» російського столу, невихована пані беззвучно повернула до Ганса Касторпа й мовчки простягла йому руку для поцілунку — але не долонею вниз, а долонею вгору, і Ганс Касторп поцілував її долоню, її неошляхетнену, трохи зашироку долоню з короткуватими пальцями та шерхкою шкірою побіч нігтів. Тут з голови до ніг його пройняло почуття неясної насолоди, що наростала в ньому, як тоді, коли він заради проби відчув себе вільним від тягаря чести й насолоджувався бездонними перевагами сорому — він знову відчув це вві сні, лише неймовірно інтенсивніше.
Розділ четвертий
Необхідна покупка
— То ваше літо вже скінчилося? — з іронією запитав Ганс Касторп свого брата третього дня...
Настало жахливе похолодання.
Другий день, проведений нашим гостем тут, нагорі, був чудово-сонячним. Небо сяяло яскравою блакиттю над гострими, мов списи, верхівками смерек, тоді як містечко в глибині долини ряхтіло на спеці, повітря було сповнене муканням корів, що блукали навколо, пощипували коротку, нагріту лугову траву і створювали весело-споглядальний настрій. Уже до першого сніданку дами з'явилися у легких блузках, деякі навіть з коротким рукавом, що далеко не всім личило, — пані Штер, наприклад; шкіра її рук була надто пориста, легкий одяг їй ніяк не личив. І чоловіча половина санаторію також зреагувала на зміну погоди різноманітними зовнішніми проявами. З'явилися люстринові піджаки та лляні костюми, і Йоахим Цімсен до свого синього піджака одяг кольору слонової кістки фланелеві штани — поєднання, що надавало його постаті вельми армійського вигляду. Що ж до Сеттембріні, то він кілька разів справді заявляв про бажання змінити костюм. «Чорт! — казав він, прогулюючись із братами після другого сніданку вниз до містечка, — як пече сонце! Бачу, мені доведеться пошукати легший одяг». Та хоч він зумисне про це згадав, але й далі продовжував ходити у довгому вовняному піджаку з великими обшлагами та в своїх картатих штанях, — можливо, це був увесь його гардероб.
На третій день природа ніби зумисне заманила всіх у пастку й перевернула порядок догори дриґом; Ганс Касторп не вірив власним очам. Це сталося по обіді, вже хвилин двадцять він займався процедурою лежання, коли нараз сонце поквапно сховалося, із-за гірського хребта на південному сході потяглися хмари неприємного торф'яно-бурого кольору, вітер нагнав чужого холодного повітря, від якого клякли ноги, так ніби той вітер зародився серед невідомих крижаних пустель і нараз прорвався крізь долину, температура впала, створилася зовсім нова атмосфера.
— Сніг, — промовив голос Йоахима крізь скляний перестінок.
— Що ти маєш на увазі? — запитав Ганс Касторп. — Не хочеш же ти сказати, що зараз піде сніг?
— Звичайно, — відповів Йоахим. — Цей вітер ми вже знаємо. Якщо він з'являється, буде санна дорога.
— Дурниці! — сказав Ганс Касторп. — Якщо не помиляюся, ми маємо зараз початок серпня.
Та Йоахим був обізнаний з тутешніми умовами й казав правду. За якихось дві-три хвилини під супровід частих ударів грому справді повалив сильний сніг — така густа заметіль, що все нараз накрилося ніби білою парою, а долини майже зовсім не стало видно.
Сніг падав ціле післяобіддя. Було ввімкнено центральне опалення, і в той час, як Йоахим дістав свій хутряний мішок та незворушно вилежував на повітрі, Ганс Касторп утік до кімнати, підсунув стілець до нагрітих труб опалення і, похитуючи головою, спостерігав негоду. Наступного ранку сніг уже не падав; та хоча й термометр показував кілька градусів вище нуля, залишився шар снігу десь по щиколотки, так що перед подивованим поглядом Ганса Касторпа розгорнувся справжнісінький зимовий пейзаж. Опалення знову відімкнули. Кімнатна температура сягала шести градусів вище нуля.
— То це вже ваше літо скінчилося? — запитав Ганс Касторп свого брата з гіркою іронією...
— Я б не сказав, — серйозно відповів Йоахим. — Дасть Бог, будуть ще чудові літні дні. Навіть у вересні таке цілком можливо. Але річ у тому, що пори року тут не чітко розмежовані, знаєш, вони, скорше, змішуються між собою й не дотримують календаря. Взимку часто світить таке яскраве сонце, що тебе просто вганяє в піт, і під час прогулянки мусиш зняти піджака, а влітку, то ти й сам бачиш, як то часом тут буває. До того ж сніг усе пускає шкереберть. Сніг падає в січні, але його не менше й у травні, і в серпні, як бачиш, також буває. І, взагалі, немає такого місяця, коли б не йшов сніг, це можна твердо сказати. Одне слово, тут бувають зимові та літні дні, весняні та осінні дні, але справжніх пір року тут, нагорі, власне, й немає.