Отак, тепер це стало відомо, хоча не всі змогли цього достойно оцінити. Залою пройшла хвиля зітхання, і прокурор Паравант виразно й схвально кивнув, а доктор Кроковскі вів далі, розвиваючи свою тезу. Ганс Касторп схилив голову, аби обдумати те, що почув, і перевірити на собі, чи все він зрозумів. Та бувши не надто тренованим у такого роду розмірковуваннях, до того ж і духовно ослабленим унаслідок невдалої прогулянки, він міг легко відволіктися й справді тут-таки відволікся, поглянувши на спину перед ним та належну до неї руку, що піднялася й вигнулась назад, аби підперти знизу заплетену косу просто перед очима Ганса Касторпа.
Бачити оту руку так близько було йому якось незручно — він мав дивитися на неї, хотів він того чи ні, вивчав її в усіх притаманних їй вадах та людських рисах, ніби під лупою. Ні, вона не мала зовсім нічого аристократичного, ця трохи куценька рука школярки з негарними, коротко зрізаними нігтями — не було навіть певности, чи долоня справді була ззовні чиста, і шкіра поряд з нігтями була понадкушувана, тут не було жодного сумніву. Ганс Касторп скривився, але очей з руки мадам Шоша не зводив, у пам'яті виринули слова доктора Кроковскі щодо суспільних перепон, які стоять перед любов'ю... Рука від зап'ястя була гарнішою, ця плавно закинута за голову рука, ледь прикрита одягом, адже матерія рукавів була тонша, ніж матерія блузи — щонайлегший газ, завдяки якому рука просвічувалась мов у легкому тумані й, можливо, зовсім без тканини не була б такою привабливою. Рука була водночас ніжною та повною, а також, ніби прохолодною. Очевидно, тут не йшлося про жодні буржуазні перепони.
Уп'явшись поглядом на руку пані Шоша, Ганс Касторп замріявсь. І як ото жінки вдягаються! Вони показують то ту, то ту частину своєї шиї та грудей, укривають свої руки прозорим газом... Так роблять вони в усьому світі, аби збудити наш пристрасний потяг. Боже, яке воно гарне, життя! Гарне, якраз завдяки таким само собою зрозумілим речам, що жінки заманливо вдягаються — адже, само собою, це було загальноприйнятим та загальновизнаним, тож про такі речі ніхто й не думав та піддавався на це несвідомо, не помічаючи. Але на такі речі треба звертати увагу, вважав Ганс Касторп, аби по-справжному радіти життю, аби усвідомити, яке воно щасливе і, в принципі, ледь не казковий механізм. Зрозуміло, тут була певна мета, для якої жінки так казково й так привабливо вдягаються, не зраджуючи при цьому пристойности, йдеться про наступне покоління, про продовження людського роду, звичайно. Але що, коли жінка зсередини хвора, й зовсім не здатна до материнства — що тоді? Чи є сенс у тому, що вона газовими рукавами збуджує цікавість чоловіків до свого тіла — свого хворого зсередини тіла? Це, очевидно, не мало жодного сенсу і мало би вважатися недоречним та бути забороненим. Адже в тому, що чоловік цікавиться хворою жінкою, не був задіяний жоден розум, так само..., так само, як свого часу Ганс Касторп проявляв тихий інтерес до Пшибислава Гіппе. Недолуге порівняння, спогад, що викликає певну незручність. Але він виник мимоволі, без спонуки. До речі, його мрійливі розмірковування саме на цьому місці ввірвалися, в першу чергу через те, що увагу Ганс Касторп знову скерував на доктора Кроковскі, який підвищив голос. І справді, доктор стояв за своїм столиком, розпростерши руки й схиливши набік голову, і, незважаючи на свій сурдут, чимось нагадував Ісуса на хресті!
З'ясувалося, доктор Кроковскі в кінці своєї доповіли широко пропагував метод розчленовування душі й розпростертими обіймами закликав усіх приходити до нього на прийом. Приходьте до мене, сказав він іншим тоном, усі, хто відчуває тягар чи перевантаженість! І він ні на мить не сумнівався, що всі без винятку відчувають тягар і перевантаженість. Доктор говорив про приховані страждання, про сором та смуток, про рятівну дію психоаналізу; вихваляв просвічення підсвідомого, вчив про перетворення хвороби на свідомо створений афект, закликав до довіри, обіцяв одужання. Потім він опустив руки, випростав голову, зібрав папери, якими послуговувався під час лекції, потім, точнісінько як учитель, лівою рукою прихилив стос паперу до плеча й вийшов з піднятою головою через галерею.
Усі підвелися, засовали стільцями й повільно скеровували свій рух до того самого виходу, через який покинув залу доктор. Здавалося, всі концентричними колами сунуть зусібіч за ним, вагаючись, і таки безвільно та в заціпенілій одностайності, як зграя за щуроловом. Ганс Касторп стояв у людському потоці, вчепившись у спинку стільця. Я тут лише гість, думав він; я здоровий і, слава Богу, про мене тут зовсім не йдеться, й наступну лекцію я взагалі вже не застану. Він дивився, як поковзом вийшла пані Шоша з піднятою головою. Чи вона також дасть себе розчленувати? Так подумав він, і його серце знову почало тьохкати... При цьому він не помітив, що поміж стільцями наближається Йоахим, а коли той звернувсь до нього, Ганс Касторп нервово здригнувся.
— Ну, ти з'явився в останній момент, — сказав Йоахим. — Ти далеко зайшов? Ну, як гулялося?
— О, дуже славно, — відповів Ганс Касторп. — Так, я досить далеко зайшов. Але, щиро кажучи, мені від цього не стало легше, як я сподівався. Я піддався на спокусу і взагалі допустився помилки. Тимчасово відмовляюся від таких прогулянок.
Йоахим не питав, чи сподобалася йому лекція, а Ганс Касторп з цього приводу не висловлювавсь. Ніби за мовчазної згоди вони не згадували про лекцію жодним словом і в наступні дні.
Сумніви та думи
У вівторок наш герой був уже тут, нагорі, цілий тиждень, тож, повернувшись із уранішньої прогулянки, знайшов у кімнаті рахунок, свій перший рахунок за тиждень, акуратно виписаний комерційний документ, укладений у зеленкуватий конверт із мальовничою шапкою (там зверху був малюнок будівлі санаторію «Берґгоф»), а ліворуч він був прикрашений витягами з проспекту, набраними вузьким стовпчиком, серед яких згадувалося набране в розбивку «лікування психічних недугів за сучасними принципами». Каліграфічно виписаний рахунок становив рівно 180 франків, а саме: на харчування з медичним обслуговуванням припадало 12, за кімнату 8 франків на день, окрім того 20 франків складала стаття «вступний внесок», а 10 франків — дезінфекція кімнати, тоді як менші суми — за білизну, пиво та вино, спожите першого вечора, закруглювали загальну суму.